Громада Приірпіння

Ще в 2017 році Верховна Рада прийняла зміни до закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків». Ці зміни з нетерпінням очікували тисячі українців, які проживають в гуртожитках, що включені до статутних капіталів товариств. Все це означало: в українців нарешті з’явилася  можливість приватизувати свої кімнати (процедура приватизації інших гуртожитків була закріплена законодавством значно раніше). З тих чи інших причин, на практиці закон не запрацював. Та шлях приватизації гуртожитка, що включений до статутних капіталів товариств є! Який – читайте в матеріалі.

Приватизація «не для всіх»

На час набуття Україною незалежності, існував ряд державних та комунальних підприємств, які створили ще за «радянських часів». Такі підприємства мали свої гуртожитки, які збудували за державні кошти і в які поселяли своїх працівників. У процесі приватизації (корпоратизації) цих підприємств, частину таких гуртожитків включили до статутних капіталів новостворених товариств та організацій. Тобто, ці помешкання, фактично, передали у власність товариств разом з мешканцями (адже їх нікуди не переселяли та не надавали інше житло).

У 2008 році Верховна Рада України прийняла Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який мав  вирішити проблему приватизації кімнат в гуртожитках, які включені в статутні капітали товариств…але так її і не вирішив. Лише, через дев’ять років, законотворці врегулювали це болюче для багатьох українців питання.

Закон (не) для людей

У 2017-му Верховна Рада проголосувала за закон, відповідно до якого, мешканці гуртожитків державної форми власності та гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств, які законно в них проживають, отримують право приватизувати свої кімнати (приміщення). Але це можливо за умови передачі цих гуртожитків у власність громади (простіше кажучи – комунальну власність), відповідно до загальнодержавної цільової програми.

Крім того, цей закон передбачає, що всі без винятку гуртожитки (на які поширюється його дія), мусять передаватися у власність територіальних громад. Існує три шляхи такої передачі:

1. Безкомпенсаційна основа. Якщо власник гуртожитку погоджується безплатно його передати, то оформлює це своїм рішенням. В разі, якщо власник проти такої передачі, то гуртожиток можливо передати до комунальної власності лише на підставі рішення суду.
2. Частково-компенсаційна основа. За результатами проведення перемовин власника гуртожитку з місцевою радою, та на підставі прийнятих ними рішень, передача здійснюється з виплатою його власнику компенсації у розмірі, який передбачений законом, (або за рішенням суду в меншому розмірі).
3. Компенсаційна основа (повна компенсація). Якщо наявна згода місцевої ради, то така передача здійснюється за поданням власника гуртожитку на підставі рішення місцевої ради. Якщо ж згода ради відсутня, то власник може звернутися до суду та на основі його рішення передати гуртожиток і отримати компенсацію.

Здається, все просто. Та в реальності виникає багато проблем із застосуванням цих норм закону. Про що йде мова?

Для забезпечення повної реалізації закону, Кабмін був зобов’язаний розробити та подати на розгляд Верховної Ради проект цільової програми передачі гуртожитків на 2017-2021 роки. В ній мали б бути передбачені кошти на проведення такої передачі. Та станом на сьогодні, програму так і не прийняли. Більше того, вона донині  знаходиться на розгляді та погодженні в Міністерствах. Очевидно, виконавча влада не поспішає надавати можливість тисячам мешканців гуртожитків вирішити житлові питання, а законотворці, своєю чергою, не наполягають на пришвидшенні виконання норм прийнятого ними закону.

Доки програму не прийняли, на практиці неможливо використати два із трьох варіантів передачі гуртожитків до комунальної власності (які, до слова, більш-менш влаштовують велику кількість власників гуртожитків). Реальним залишається один варіант – передача гуртожитків на безкомпенсаційній основі (безоплатно). Але він також не з легких, адже для проведення такої передачі, власник має погодитися віддати свої гуртожитки безоплатно. В іншому випадку, питання передачі гуртожитку має вирішуватися в суді.

Та чи варто здаватися? Ні!

Так чи інакше, якщо відсутня згода власника гуртожитку щодо його безплатної передачі в комунальну власність, варто спробувати інший шлях –  суд. Зокрема, до суду має звертатися місцева рада, попередньо підтримавши на пленарному засіданні рішення про згоду прийняти гуртожиток до комунальної власності (прийняття такого рішення не порушує право власності господарів гуртожитку. Воно лише відображає готовність місцевої ради прийняти приміщення на свій баланс). Мова йде про отримання позитивного рішення суду, оскільки, відповідно до закону, тільки він може вирішити, чи передавати гуртожиток до комунальної власності без компенсації, чи відмовити позивачам.

У Києва, зокрема, вже є позитивний приклад прийняття таких рішень  місцевою радою. Зокрема, Київрада вже надала згоду на прийняття до комунальної власності двох гуртожитків. Відповідним рішенням передбачається, що  власникам гуртожитків направлять листи з пропозицією погодитися передати приміщення. У випадку відмови, готуватиметься позов та звернення Київради до суду.

Тому киян, що мешкають в гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, і які зацікавлені в приватизації своїх домівок, запрошуємо звертатися за юридичною консультацією. Висококваліфіковані юристи нададуть всім охочим детальну інструкцію щодо подальших кроків в питанні процедури передачі їх гуртожитків до комунальної власності. Приймальня знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, буд. 128/2, тел.: (044) 332-93-79.

Автор: Тарас Швець, юрист Об’єднання “Самопоміч” – Київ