Герої не нашого часу: чому нормальні люди не повинні зараз йти до Верховної Ради / Колонка автора

3

Зберігайте спокій та лупайте сю скалуУ студентські роки я вірила, що до влади потрапляє лише наволоч, яку обирають недалекі люди. Відповідно, світ ділився на наволоч і недалеких людей.

Тішило те, що за таких обставин ми, журналісти, ніколи не залишимося без роботи. У нас щодня – мільйон сюжетів про наволоч і недалеких людей.

З часом, коли почала викладати політологію й ретельно почала вивчати ці питання, зокрема під час навчання в різних освітніх програмах за кордоном, зрозуміла одну важливу для себе річ.

У моїй студентській схемі сприйняття суспільства “наволоч-нерозумні люди” бракувало місця мені й таким як я.

Більшість моїх знайомих отримали ґрунтовну освіту й заробляють достатньо грошей, аби не залежати від системи й намагатися їй протидіяти.

Якщо ми з відповідною освітою й своєю незалежністю не протидіємо системі, то ми значно гірші за “недалеких” людей і вже точно не кращі за наволоч.

Відповідно щодня питання треба ставити не до влади і не до більшості людей, а до тих, хто може, але не як правило нічого не робить або робить це неякісно.

Найбільша проблема, як на мене, це невиправданий максималізм (сюрреалізм). Навіть здобувши місце у Верховній Раді, зараз впливати на ситуацію в країні загалом буде нереально.

До Верховної Ради має прийти незалежна й освічена команда однодумців, а її треба починати стоврювати з рівня місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування – це той рівень, де ще держава дозволяє йти незалежно від політиків і партій. Цим треба користатися.

Якщо діяльність у самоврядуванні буде успішною принаймні в однієї чесної людини, то вже наступної каденції ця людина може розраховувати на те, що до місцевої ради пройде більше її однодумців і потенційно можна буде сформувати більшість.

Коли кількісно в місцевому самоврядуванні незалежна й освічена команда буде представлена достатньо, а її ефективна діяльність буде відома і належним чином оцінена громадою, можна думати про те, щоб через місцеві вибори висувати своїх людей до обласних рад. Згодом – і до Верховної Ради.

Якщо вдасться на місці згуртувати команду людей, яка буде працювати над добробутом громади, то на вибори в Верховну Раду вже немає потреби залучати значні кошти. Такі люди будуть впізнавані й їм будуть вірити.

Але люди мають бути свідомими того, що це робота на громаду не на 5 і не на 10 років. Мінімум 20. А на таке готовий не кожен.

Потрапити ж у Верховну Раду і по факту нічого не впливати й черговий раз кивнути в бік тих кого обрали недалекі люди – значно легше.

Зміна країни без команди – неможлива. Тому тим, хто є порядною людиною й не пройшов до Верховної Ради, яка завтра засяде вперше, хочеться просто передати наш журналістський досвід. Бо ці люди мають прекрасну можливість (було б лише бажання) взятись тепер за місцеве самоврядування.

Якщо Ви, наприклад, боролись за збереження старого Києва, його зелені зони, – штурмуйте Київраду. Але не за кілька місяців до виборів. Є механізм, який дозволить і без великих грошей зробити все, що потрібно.

Зараз триває третій рік нашого з журналістами експерименту, коли ми пішли в депутати селищної ради скандального Коцюбинського Київської області.

Зробити цей крок нас спонукав безпрецедентний дерибан 4 тисяч гектарів рекреаційного ресурсу столиці, який депутати селищної ради роздали собі, своїм родичам та підставним особам Дніпропетровщини.

Ми маємо свою програму, до якої входить не лише збереження лісу, і ми свою програму неухильно виконуємо.

Перше, що має зробити кожен, хто хоче мати ефективне місцеве самоврядування в дії – завести сайт громади. Його треба вести постійно й шукати все нових авторів, які б розповідали про проблеми регіону. Це геть не так престижно, як писати для “Української правди”.

Спершу вас будуть читати кілька людей. Над сайтом треба працювати роками, щодня давати людям суспільнозначиму інформацію про події, які відбувається в громаді.

Я не знаю людини, яка створила нам сайт www.kotsubynske.com.ua. Перед виборами до нас прийшли, дали доступ до платформи і сказали: програміст свою роботу зробив, якщо ви дійсно журналісти – то робіть свою роботу. Таким чином вже другий рік ми інформуємо громаду про найважливіше. Сайт вже має своїх постійних дописувачів-колумністів.

За ці два роки я так і не знаю, хто створив цей сайт. Це мрія для журналіста, коли власник сайту настільки не втручається в редакційну політику й дає редакції працювати за стандартами.

Я переконана, навіть якщо журналіст не хоче йти в місцеве самоврядування, то він має вести сайт для місцевої громади й інформувати про всі дії місцевої влади. Як правило, під прицілом камер та пер журналістів опиняються чиновники Києва та депутати Верховної Ради.

Місцеву владу треба постійно тримати під контролем гласності. Особливо кричущі випадки – виносити на загальнонаціональний рівень. Вони бояться розголосу. Їх, як правило, ніхто не чіпає й їхні дії не стають широковідомими.

Для журналіста це просто додаткова неоплачувана робота. Але це борг перед тим суспільством, яке дало нам можливість бути іншими.

Окрім сайту, треба постійно моніторити нагальні проблеми громади й вирішувати їх. Причому про вирішення через бюджет доведеться забути. В бюджеті грошей катма. І так було завжди.

З року в рік коцюбинчани, щоб поїхати і закупити продукти та товари в гіпермаркетах, мали пройти з пакетами в руках метрів 300 до зупинки маршрутки, доїхати до колії й добра половина селища з цими клунками й часто з дітьми мала перейти залізничне полотно (через яке тепер гасають Хюндаї) й далі нести всі свої клумаки через півсела додому.

Транспортна комісія селищної ради до гіпермаркетів не додумалась звернутися. Їм ця тема не боліла. Ми написали звернення на Галину Герегу, зібрали 300 підписів й тепер маємо безкоштовну маршрутку з селища до гіпермаркету. Після перемовин з “Ашаном” пообіцяли розглянути можливість подовження маршруту і до нього.

Що нам це коштувало? П’ять аркушів формату А4 й кілька годин часу на перемовини і дзвінки. Я думаю громада вже оцінила зручності.

Ми також провели переговори з Олександром Поповим, написали звернення й зібрали підписи, щоб завести в селище комунальний транспорт з Києва. Зараз тривають переговори між областю й Києвом, щоб це реалізувалось.

Це дозволить громаді селища, більшість якої працює в Києві або щодня виїздить в столицю, платити не 2грн 50 коп., як зараз за 5-7 кілометрів, а 1 грн 50 коп. Ті хто придбають проїзний зможуть продовжити на ньому далі свою дорогу і заощаджувати. Головне щоб політична воля Києва тут зустрілась порозуміння з боку області.

У нас в селищі люди постійно скаржились на те, що була недостатня кількість дільничних. По факту 1,5 дільничних на 15-тисячний населений пункт. Лише в двох багатоповерхівках мого округу за кілька місяців відбулося кілька крадіжок. На суботниках ми знаходимо купу шприців.

Під час розмови з Анатолієм Кислим, заступником начальника ГУ МВС України в Київській області ми обговорили цю проблему. Він дуже оперативно відреагував й після узгоджень з Юрієм Скударем, начальником Ірпінського МВ ГУМВС України в Київській області з’ясувалося, що у нас тепер буде в селищі 5 правоохоронців і їм дадуть службове авто. Це неймовірно. Але факт. Обійшлось навіть без А4. За 20 хвилин все вирішили.

А це питання профільної комісії, яка відповідає за правопорядок у селищі.

Зараз ми намагаємось врятувати від закриття музичну школу в селищі, оскільки в бюджеті немає грошей. На виборах вдалося залучити певні кошти на зарплату викладачам. Зараз звертаємось в профільні установи задля вирішення цього питання. До кінця року вдалося закрити питання й за листопад-грудень гроші викладачі таки отримають.

Комісія селищної ради з питань освіти, культури молоді та спорту не функціонує. Попри скарги на це, написані рік тому на селищного голову, секретаря селищної ради та голову регламентної комісії ніякої відповідної реакції не було.

Комісію навіть не зібрали після того, як на селищній раді в присутності батьків заявляли про можливе закриття музичної школи й підняття платні за навчання.

На наступних місцевих виборах ми можемо з гідністю дивитись своїм виборцям в очі. Я переконана, що після того, коли громада довідається як функціонує селищна рада й які питання вирішує, не варто навіть витрачати великі кошти на агітаційну продукцію. Люди вже зроблять свій свідомий вибір.

Бо стає однозначно зрозумілим, що депутати активні й збираються лише для роботи в групі “Спільна мета” задля захисту своїх ділянок в лісі. Добробут громади до спільної мети депутатського корпусу не входить.

А нам зокрема за цей виборчий рік вдалося поповнити бібліотечні фонди навчальних закладів книжками на суму 10 тисяч гривень, паралельно збирали ще книжки для шкіл селища працівники телеканалу СТБ. Головне було організувати процес, бо більшість телевізійників книжки читають вже в електронному варіанті, а селищній школі вони дійсно потрібні.

Найкращим випускникам селища журналісти віддали дорогі подарунки, які отримали до Дня журналіста, бо це наша принципова позиція редакції – не приймати такі речі в подарунок.

У нас в селищі з’явився дитячий спортивний майданчик.

І це лише частина тієї роботи, яку ми зробили.

Головне для нас показати громаді – що місцеве самоврядування ефективне в руках чесних людей.

Успішне самоврядування можливе навіть за відсутності грошей у бюджеті.

Тому всі, хто отримав відповідну освіту, працює й має фінансову незалежність й не задоволений ситуацією в державі, повинні йти й працювати на благо місцевої громади.

Після 10 років такої роботи ми можемо сподіватися, що в облради пройдуть люди з нашої команди.

Після 15 – 20 років досвідчені люди з згуртованою командою можуть висувати свого кандидата до Верховної Ради.

Якщо такий процес відбудеться в кожній територіальній громаді (для нас це Коцюбинське, Буча, Гостомель, Ворзель ітд), то ми зможемо перемогти й для цього не треба буде йти під логотипом якоїсь відомої партії. Ми нікому не будемо винні. У нас буде кадровий досвід самоврядування, незалежність і, найголовніше, – спрацьована команда.

Критичну масу ми акумулюємо рано чи пізно. Бо відповіді ми шукаємо не в підручнику географії, а в собі. Кожен має знати собі ціну в цій системі.

“Вибирати можна все на світі сину, вибрати не можна тільки Батьківщину.” (С) В. Симоненко

Ми не хочемо жити в такій країні.

Тому ми пішли в місцеве самоврядування. Приєднуйтесь.

УП. Ірина Федорів.

3 коментарі

  1. Анонім 12 Грудня 2012 at 11:37

    читаєш і розумієш наскільки адекватний у нас депутат Ірина Федорів! Молодчинка! Тримай на медіаприцілі всіх цих пройдиствітів садовських, чернікових та євстефєєвих!

  2. надежда 16 Грудня 2012 at 15:56

    Хорошо, что есть такие депутаты, которых волнует будующее. Спасибо, что Вам не безразлична судьба музыкальной школы.

Leave a Reply

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539