100 років по смерті Михайла Коцюбинського

0

Селище Коцюбинське назване на честь відомого українського імпресіоніста – Михайла Михайловича Коцюбинського.

Відповідний указ про перейменування селища міського типу Берковець у селище імені Коцюбинського підписала Президія Верховної Ради УРСР 1941 року. 

Але іншим Указом  від 4 січня 1965 року, яким смт імені Коцюбинського перейменовано просто в селище Коцюбинське.

Поблизу будівлі селищної ради досі стоїть погруддя визначному літератору України – Михайлові Коцюбинському.

В освітніх закладах селища до цієї дати учні роблять зокрема листівки та газети.

“У нас виставка в бібліотеці. Це у нас дуже культивується. Ми не забуваємо ніколи,” – розповідає, як учні вшановують пам’ять літератора, директорка ліцею селища імені Коцюбинського Тамара Нетяга.

Видатного прозаїка не стало 25 квітня 1913 року.

Його поховали в місті Чернігові на Болдиній горі – місце, де він любив часто прогулюватись. Тут також вшановують його пам’ять.

З садиби, де він мешкав у Чернігові, зробили літературно-меморіальний музей-заповідник.

Знаний український імпресіоніст прославився в українській літературі такими творами, як “Intermezzo”, “Цвіт яблуні”, “Коні не винні”, “Фата моргана”.

З-під його пера вийшла шекспірівська історія про гуцульських Ромео та Джульєту –  Івана та Марічку. Вони стали героями легендарної повісті “Тіні забутих предків”.

У подальшому кінорежисер Сергій Параджанов екранізував цей твір. На Заході стрічка була більш популярною, ніж в СРСР, й вийшла під назвою “Вогняні коні”.

За життя твори Коцюбинського були перекладені російською, польською, чеською, болгарською, німецькою та шведською мовами. Літератор сам знав до 10 мов.

Він товаришував з Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Іваном Франком, Михайлом Старицьким та багатьма іншими письменниками та прозаїками.

Файл:Леся Українка та інші.jpg

В останній рік свого життя він відкрив літературний талант лірика Павла Тичини і рекомендував Михайлові Грушевському надрукувати його вірші в “Літературно-науковому віснику”.

Окрім літературної творчості Коцюбинський також був журналістом і працював у виданні “Волинь” у рубриці “Свет и тени русской жизни”.

Деякі з своїх статей Михайло Коцюбинський підписував криптонімом М.К. Він як журналіст боровся за те, щоб донести до читача правдиву інформацію попри редакційну цензуру.

“… Вибравши вільну годину, взявся за “Свет и тени” і дав для завтрашнього випуску статтю. Отож редактор не згоджується з моїми поглядами на справу — і нам довелось дуже сперечатися та лаятися. Хоч я й відстояв половину статті, та цікавіша половина пропала, бо Фідлер викреслив її, опираючись на свої права відповідального редактора”, – йдеться в листі до дружини Віри.

За оцінками дослідників української періодики, саме завдяки Коцюбинському газета “Волинь” набула широкої популярності. Інколи навіть не вистачало примірників і доводилось збільшувати наклад. На їх думку, саме таких журналістів, котрі б, незважаючи на цензурні примхи, не покладаючи рук, просували українознавчі матеріали, відстоювали свою принципову думку, потребувала в той час Волинь і весь український край.


Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539