Громада Приірпіння

Авторка: Ірина Федорів
В Ірпені було десь 4 десятки парків. У громади колись потужного рекреаційного регіону Київщини – Приірпіння – міська влада на чолі з мером Володимиром Скаржинським забрала практично все.

Громада Ірпеня обіцяла владі за такі дії влаштувати те, що влаштували в Стамбулі турки за парк Таксим. Один з парканів, за яким за лічені години поклали сосни, днями таки повалили невідомі.

За парк Стельмаха війна громади з владою триває вже кілька років. Його назвали на честь Михайла Стельмаха, який жив певний час в Ірпені.

Але там де є нажива для забудовників, працює інша “класика” жанру: правічні сосни на папері стають зеленими насадженнями. В черзі на землю з’являються чітко визначені щасливчики (імениті або підставні), далі видаються акти права власності, землю, яку, як правило, далі перепродають реальним власникам. Сосни рубають і про парк ту вже ніщо не нагадуватиме громаді, крім старих листівок з краєвидами колись зеленого Ірпеня.

Забудовників не спинять ані дитячі малюнки на деревах, ані патріотична символіка.

“Справа по парку Стельмаха в суді слухалась з березня 2012 року. На земельну ділянку після клопотання прокурора наклали арешт. Забудовники подавали безуспішно апеляцію та касацію, але арешт, на щастя, так і не зняли. У березні цього року справу передали в Ірпінській міський суд. Перший суддя Микулин, як і друга суддя Пархоменко відхилили клопотання про відвід судді від забудовників. Потім, посилаючись на тиск, заявили таки самовідвід. Справу передали до судді Чернова,” – розповідає Лаврентій Кухалейшвілі.

Раз по раз засідання суду забудовники ігнорували, затягуючи процес.

“У попередньому засіданні суд ухвалив опублікувати в загальноукраїнській газеті повідомлення про засідання, оскільки суд відкладався через неявку сторін. Так тривало десь рік. Тепер всі сторони були належним чином повідомлені. З-поміж тих, хто не ходив до суду, було дуже багато відомих у Приірпінні осіб, а також “мертвих душ” – підставних, які і не могли бути присутніми у засіданні. 11 вересня в судове засідання прийшло лише кілька відповідачів, а всього їх понад 2 десятки,” – говорить Ігор Домбровський, очільник громадської організації “Самозахист”.

Нарешті вистраждану справу Феміда таки розглянула по суті. Розгляд тривав учора від ранку до вечора.

“Судове засідання проходило дуже нервово, бо сторона відповідачів намагалась натиснути на прокуратуру й на суддів. Їм закидали непрофесійність та упередженість, а судді Чернову пригрозили вищою кваліфікаційною комісією суддів. Він як і прокуратура гідно тримались й професійно виконали свою роботу, повернувши парк громаді, за що ми й вдячні. Боронив парк у суді прокурор Олексій Мясков та представник Кабінету міністрів України Сергій Роздобудько,” – додає Домбровський.

Позов прокуратури Ірпеня суддя задовольнив у повному обсязі. Люди присутні в залі вибухнули оплесками.

“Судді Чернову – честь!” – кричали присутні у залі.

Судді Чернову та Прокурору Мяскову ірпінчанка 1927 року народження Наталя Мойсеєва-Домбровська, яка воює за зелені зони для онуків та правнуків, вручила від громади грамоту, яку зробила своїми руками.

Я думаю, це краща і “найтепліша” нагорода, ніж будь-яка грамота від безпосереднього керівництва.

“Ми хочемо подякувати нашій міліції, зокрема Юрію Скударю, оскільки на наші виклики завжди оперативно виїздили й зупиняли незаконні вирізки дерев у паркових зонах,” – каже Лаврентій Кухалейшвілі.

Але всі активісти свідомі того, що виграна маленька битва у великій війні.

“Ми чудово розуміємо, що попереду ще апеляція та касація. Але це продовження великої роботи, яку прокуратура розпочала, коли подала понад півтисячі позовів стосовно ділянок в Біличанскьому лісі. Апеляція підтримала прокуратуру й відтак Біличанський ліс стає знову власністю громади, а не депутатів й підставних. У Ірпіні ж прокуратурі вистачить роботи надовго. Парк Стельмаха – це перший відвойований парк. А їх громада мала близько 4 десятків,” – зазначає Ігор Домбровський.

Варто сказати, що новопризначений прокурор міста Ірпеня Мирослав Пацкан взагалі зробив для української прокуратури революційний крок.

Він регулярно на сайт громади Приірпіння готує свої авторські колонки, де йдеться зокрема і про роботу прокуратури у напрямі збереження зелених зон – рекреаційного ресурсу 4 чорнобильської зони.

Таке має робити кожен прокурор для громади, якій він служить.

На довершення всього у нас розпочалися виїзні прийоми громадян прокурором в Приірпінні. Мешканцям селищ тепер не треба їхати до прокурора в місто, бо є графік прийому громадян в кожному населеному пункті.

Це наші спільні здобутки, які були б неможливими з неактивною громадою.

Ми не можемо прослідкувати і оцінити всю роботу прокуратури, але навіть ці зрушення, які відбуваються в останні роки саме в нашому регіоні дають зрозуміти одне: ніхто не повинен сидіти і чекати, що щось в цій країні зміниться.

Громада, і кожен громадянин зокрема, повинен розуміти, що все залежить на даному етапі не так від прокурора чи чиновника, а від згуртованості дій самої громади. Ми маємо свій інтерес, який не залежить від партійних кольорів. Від спільний для кожної людини, яка живе в суспільстві.

Саме місцева громада має захищати свій інтерес і права.

Коли ти бачиш, як це робить Наталія Володимирівна, якій 86 років і яка абсолютно тверезо мислить, якій стає сили на щоденний двобій, то задаєшся питанням: чи маєш моральне право сидіти, склавши руки, як молодший і дужчий за неї?

Авторка: Ірина Федорів. УП.