Приірпінські нащадки Марії Бек – першої жінки, що діяла як мер Детройту

0

Авторка: Олена Жежера

Попри низький рівень міського самоврядування в Україні є докази того, що українці таки можуть відповідлально слугувати своїй громаді. Про це свідчить приклад Української емігрантки, яку з днем народження вважали своїм обов’язком привітати Президенти США Ніксон та Рейґан.

Марію Бек з родини лемківських переселенців, яка виїхала до США, варто згадати саме сьогодні – 7 грудня, коли в Україні святкують день місцевого самоврядування.

Марія Бек стала першою жінкою-депутатом  міської ради Детройту. У грудневому номері газети “Наше життя” за 1949 рік діаспора надрукувала про це повідомлення. Імігранти цю посаду депутатки назвали “радна”.

radna

Це перший випадок за всю 250-ти літню історію ради. Марія Бек представляла Демократичну партію міста.

Але жінка до міської ради, де були до того виключно чоловіки, потрапила лише з 5 спроби. Це був історичний момент. Міським урядникам довелося організувати окрему сцену для її інаугурації, оскільки велика кількість простих мешканців Детройту забажала стати свідками переламного моменту – жінка вперше домоглася права вирішувати долю міста на рівні найвищих міських урядників.

“Це, либонь, найбільш величний момент, який мені довелося пережити,” – сказала тоді Марія Бек.

Я розумію, що на мене покладається велика відповідальність. Я також свідома того, що кожна моя дія буде впливати на імідж всіх жінок Дітройту,” – додала вона.

Для політики американського міста настала нова ера. Чоловіки-політики переживали, чи бува вона не змусить привідкрити штори у залі засідань ради, які наскрізь просякли димом від сигар.

Побоювання чоловіків були виправдані. Марія Бек практично одразу ж заснувала так звану “скриньку лихослів’я”. Ті, хто вживав лайливе слово мав класти туди гроші.  Кошти Марія Бек спрямовувала на благодійність.

“Навіть за “прокляття” і  “чорт забирай” треба було сплатити долар,” – розповідає Ірен Басмаджан, її екс-секретарка в раді.

Вона голосувала проти оплати подорожей містом для чиновників, вважаючи це марнотратством бюджетних коштів.

Українку обирали повторно впродовж 2 десятиліть (1950 – 1970 роки). Вона стала Президентом міської ради Детройту. Президентом міської ради стає той депутат, який отримав найбільшу кількість голосів на виборах.

Мері Бек, як її називали у США, виконувала обов’язки мера міста. І знову таки була першою жінкою, кому такі повноваження довірила громада.

radna2

Вона призначила в Раду опікунів першу жінку афроамериканку.

Бек в Дітройті охрестили “борчинею за свободу”.

У місті, де проживало 2 мільйони мешканців з нечисельною українською діаспорою, обирали лише 9 членів міської ради. Шанси жінці-українці потрапити у детройське місцеве самоврядування – були дійсно незначними.

Агітаційну кампанію на підтримку Мері Бек проводили діаспорянки.

“А то наші жінки зачали. Зробили таку лігу “Десять тисяч голосуючих” і давай агітувати за нею. А зачинала вона як суддя. Там її пізнали і адвокати, що є сильна і мудра і має в малім пальці те, чого інший не має в голові,” – йдеться в інтерв’ю журналістки Софії Парафійник у виданні “Наше життя” 1952 року.

Маруся Бек стала першою юристкою українського походження США і закінчила Пітсбурзький університет.

Її фото досі прикрашає Залу Слави місцевого самоврядування Детройту.  Тут її називають “Леді з Перших” (the Lady of Many Firsts), оскільки вона багато в чому була першою.

І сьогодні на e-Bay продаються листівки ї зображенням видатної українки.

ebay

На сайті мерії Дітройту можна завантажити частину шкільної програми, яка називається “Урок про Україну”, де крізь призму діяльності Мері Бек школярам пропонують ознайомитись з історією та культурою нашої держави.

В Українській шкільній програмі цієї видатної постати немає. Саме тому українці мають дізнатися про видатну українку у день місцевого самоврядування.

Марія (Євгенія) Бек  народилася 29 лютого 1908 року в родині лемків-імігрантіву Форд-Сіті (Пенсельванія, США). Її батьком був Михайло Бек, а мати Анна Войтович Бек, які переїхали з … Частина родини Беків була переселена на територію теперішньої України під час операції Вісла.

Батьки Марії прийняли доволі неординарне рішення й після народної школи в Америці відправили 14-річну доньку на навчання до України. Тут вона навчалась  4 роки у Коломийській гімназії (1921-1925). Була пластункою.

Паралельно з  навчанням юриспруденції  у Пітсбурзькому університеті стала співзасновницею недільних шкіл українознавства для дітей.

У 1932 році вона закінчила університет, ставши докторораткою. Вона була першою адвокате сою з-поміж діаспорян. Цього ж року відбулась перша конвенція Союзу українок Америки (СУА), де головну промову Марія Бек виголосила двома мовами.

Ця “леді з Перших”, як її охрестили в Дітройті, окрім того, що була юристом проявила себе як журналіст і видавець.  Саме вона почала видавати журнал “Жіночий світ”. Через економічну кризу журнал довго не проіснував, але згодом ідею жіночої преси було втілено в журналі “Наше життя”, а пізніше в “Українській Зорі” Марія редагувала англомовну сторінку і жіночий додаток. Як журналіст співпрацювала з канадійською газетою в Торонто “Вільне слово”, де друкувалась під псевдонімом Маруся Синенька.

Це ж псевдо Бек використовувала у “Детройтських вістях”, зокрема вела рубрику “Різне та цікаве”.

gazeta

Бек заснувала Українську Літературну премію для жінок у 1958 році, яка діє і по нині. Вона очолювала цей конкурс до 2005 року. Після смерті його назвали її іменем.

Півстоліття політично-суспліьної діяльності Марія Бек відзначала у присутності сотень гостей з усього світу, про що писали 1984 року у щоденному виданні “Свобода”.

“Ваша відданість та посвята здобули вам пошану в усіх, хто вас знає. Ви – натхнення для всіх нас,” – йшлося у привітанні Президента США Рональда Рейґана.

На Батьківщині видатна українка побувала востаннє 2003 року й отримала на VIII Світовому конгресі українців медаль святого Володимира.

Померла Марія Бек 30 січня 2005 року, не доживши менше місця до свого 97-го дня народження.

Її поховали поряд з братом Іваном, який був їй духовним батьком та про якого сама Марія казала, що Іван “ціле життя стояв поряд мене”.

Могила розташована на православному кладовищі Саунд Баунд Брук (штат Нью-Джерсі). Так виглядає могила видатного американського політика – українки Марії Бек.

У неї не залишилось дітей. Вона повністю себе присвятила політиці.

“Її бойфренд сказав, що він не може поєднати шлюб та політику, тому вона обрала політику,” – розповідає Басмаджан, колишня секретарка Мері Бек.

Але тут в Україні її рід і далі живе і продовжує свої давні родові традиції. Однією із родичок Марії Бек є Надія Бек – мати депутата Коцюбинської селищної ради Ірини Федорів.

“Я абсолютно нічого не знала про цю родичку аж до інституту (2001 року – прим авт). У мене просто була дуже сильна ідентичність в бік маминого роду – Беків. З 15 років поза школою я представлялась як Іванка Бек. Батькам пояснила, що змінюю ім’я і прізвище, коли подам документи на паспорт. Але мама мене випередила й принесла готовий паспорт на Ірину Федорів, сказала, що так мене назвали батьки і то її воля.

Мама пояснила, що не прізвище і не рід робить людину особистістю. Й сказала докласти всіх зусиль, аби бути хорошою людиною з тим іменем, яке мені дали батьки. Сама ж мати залишилась на своєму дівочому. Надія Бек,” – розповідає журналістка телеканалу СТБ та депутатка Коцюбинської міської ради Ірина Федорів.

“Пізніше на стінах Києво-Могилянської академії я побачила портрет Марії Бек. Зателефонувала мамі й вона розповіла, що це – наш лемківський рід,” – додає Федорів.

Як і Марія Бек, її українська родичка Ірина Федорів, не дає спокою місцевому самоврядуванні в Приірпінні. Вона ініціювала моніторинг рад Приірпіння, сповіщає про всі знакові для громади рішення власної Коцюбинської ради.

Як і Марія Бек депутатка Коцюбинської селищної ради підтримує засіб масової інформації – Сайт громади Приірпіння, значну роль якого визнали в Національній спілці журналістів України.

Єдина відмінність у шляху з Марією Бек, яка була за фахом юристкою, але вела журналістську діяльність, Федорів обрала журналістський фах, але у юридичному полі вона теж дає про себе знати.

П’ятий рік триває боротьба за збереження Біличанського лісу. Саме цей нечуваний і скандальний дерибан спонукав журналістку Федорів засісти за вивчення юридичних нюансів та податися в місцеве самоврядування 2010 року.

Вона неухильно виконує те, що обіцяла.

Акти права власності на ліс нарешті скасував суд. Апеляція та касація підтримують позицію прокуратури і рішення Ірпінського суду залишила без змін.

“Треба, щоб у кожній раді був такий депутат, і щоб кожен сильний журналіст був депутатом місцевого самоврядування. Саме так із самого низу можна розбудувати сильне громадянське суспільство,” – стверджує Олександр Солонтай, керівник програми практичної політики Інституту політичної освіти .

“Депутати мають усвідомлювати – 7 грудня – це не привід, аби святкувати по ресторанах і генделиках. Це привід щонайманше відзвітувати за рік роботи і скласти план на наступний рік,” – додає Солонтай.

Авторка: Олена Жежера, журналістка.

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539