Громада Приірпіння

Розгорнуте інтерв’ю з жахливими подробицями затримання по поверненню додому наш земляк Олександр Остащенко дав журналістові Громадського ТБ – Сергієві Андрушку.

Мамі Сашка, який пішов на мирну акцію, а повернувся додому скаліченим, емоції стримати важко:

“Дитина пострадала… За шо вона пострадала? Я говорю, що наших дітей должно будуть, як собак, розстрілювати… Да люди,  кажу, схаменіться. Я говорю: через день їздимо на той майдан. За що він пострадав? За що тих дітей били там? Хіба це можна? Це ж вообще. Ето нелюд. Тебе не признав, весь мір вже не признав. Уйди вже спокойно…”

Журналістів цікавить, як громадянин, який пішов на мирний протест став об’єктом для нападу спецпризначенців та зрештою – підсудним.

– Я Олесандр Остащенко живу тут з 2007 року, працюю з 2003 року проектувальником. Весь час працюю на одній роботі. В мене є дружина й донька маленька, 5 років. Звати Валерія. Оце тут так і живем.

На Банковій я опинився тому, що перед цим з 29 до 30-те побили людей і до мене дійшла інформація, що там б’ють дітей, студентів… І я хотів як би  іти на мирну демонстрацію, підтримати їх. Сказати, що це не правильно, сказати, що так не робиться. Діти ні в чому не винні.

(Остащенко як батько розумів, що мирних громадян, тим паче дітей, бити не може ніхто)

Тобто це була мирна демонстрація, ніяких активних дій, що мені інкримінують, що я масові заворушення тим паче організовував цього всього не було  не було.

Я приїхав о 16 годині, коли в принципі о 16:30 почались такі великі заворушення і нас почали бити. То що я бачив, що там дійсно були провокатори. Їх не важко було впізнати, їх не важко буо впіймати, їх не важко було зупинити, але їм цього не треба було. Вони спеціально підставили там внутрішні війська теж дійтей по 18 років, там були срочники, які просто там стояли і отримували камінням по голові. Беркут стояв позаду і дивився на це спокійно біля Адміністрації Президента. Я там був всього півгодини, може, годину максимум.

– Вас затримали? Чи що там трапилось? Як відбулось?

– Якщо це можна назвати затриманням – то так. Я стояв спокійно біля гаражів, біля цього готелю, піднявши руки. Сказав, що я не маю ніякого відношення. Мене не спитали нічого. Просто почали бити.

При том бити, було багато людей, було 3-4 спочатку. Потім повели там в розташування Беркуту. Там вже мене били багато… біля Адміністрації… І там вже кинули в натовп беркутів і мене вже била вся толпа. Це було десь, як я відчував, 10 – 15…

Лежачого, потім піднімали, потім знов падав, знов піднімали. Кричали, що як помста, що вони постраждали. Вони там погані слова говорили, не буду їх озвучувати. Це було як помста.

Вони спіймали людей, які до цього відношення не мають. Тих людей, які саме спричиняли якісь дії навіть не намагались спіймати. Це була акція, яка була спланована раніше. Потім мене поклали до інших. Я не пам’ятаю скільки людей було. Зараз розімію, що їх було 9. Я був останній.

Поклали на землю, де я пролежав ще 2 години на асфальті. Почали ще бити. Сльозогінний газ на очі бризкали працівники беркуту. Підійшли і отак коли я лежав ще в очі забризкали. І все…

Десь через години дві приїхала “швидка”… Швидку викликали до іншого, мабуть, учаника, було дуже погано і була підозра, що він вже не живий.

Лікар прийшов і сказав, що він забирає всіх. В принципі нас лікар врятував від цієї всієї ситуації. Він забрав нас, тих що лежали.

– Що виявили в лікарні швидкої допомоги?

– В мене переломаний палець, в мене струс головного мозку, закрита черепно-мозкова травма. Весь був синій, що аж зелений. Крововилив в око, контузія…

Нас ніхто не затримував, ніхто не повідомляв, що ми затримані. Я розумів, що нас привезуть просто в швидку допомогу. Тобто ми не розуміли, що нас заарештували навіть. Нам ніхто непредявляв навіть ніяких обвинувачень, ніяких документів. Ми нічого не підписували.

Перші документ, який нам намагалися дати – це було десь о 1 годині ночі. Це був протокол затримання. Прийшов слідчий і намагався нам дати цей протокол затримання. Ніхто не підписував його, хоча ми ні в чому не винні.

До нас не пускали адвокатів, хоча їх визвали. Безкоштовних державних адвокатів не пускали, поки ми не підпишем документи, що ми “брали участь”. Особисто я не підписав. Ми ніхто не підписував. Потім привели ще якихось понятих. Звідки взялись – невідомо. Хто такі невідомо. Ніхто не показував документи.

Офіційно нам вручили затримання тіки о 1 годині ночі, хоча почали бити десь о 16:30.

Нас постійно охороняли, був спеціальний конвой. Ми навіть в туалет не могли вийти. В туалет нам треба було попросити, тоді нас відкривають і ми йдем в туалет. Загалом це було з 1 числа вночі і до вчорашнього дня, коли мене відпустили. 12 днів. Ну ми ж їздили ще в Шевченківський суд де нам призначили арешт на 60 днів. Все більше виїзду в нас не було.

Нам дали протокол затримання. Потім вручили нам акт про підозру. І на основі цього нас повезли в суд. І був суд.

– Яка зараз ситуація у справі?

Справа не зупинилась. Вона продовжується. Звинувачують стаття 294, 1 частина – організація масових заворушень, активна участь у них. Від 5 до 8 років.

– Є якісь докази вагомі?

Взагалі немає. Справа зліплена незрозуміло з чого. Десь взялися 250 сторінок якихось свідчень, які особисто до мене ніякого відношення не мають. Ні один працівник в цьому докладі, в цих додатках не показав, що це саме я. Потім уже на суді з’явився один свідок, який нібито мене бачив о 2-й годині дня. Хоча о 2-й годині дня я ще був вдома, тут, і це є докази цьому, що я був зі своєю сім’єю.

Мене бачили. Це взагалі нонсенс, що людина мене впізнає.

Нас багато фотографували, коли нас били. Коли нас там положили. Фотографували постійно. Знущалися… Всі фотографії розіслалися по беркуту, по працівникам міліції… У всіх були наші фотографії.

В мене особисті зобов’язання. Це колись була підписка про невиїзд. Я можу вільно пересуватись по Бучі. Якщо я хочу виїхати за межі свого міста, я маю писати свому слідчому прохання, щоб він мені дав дозвіл пересуватись в інші місця. Я працюю в Києві, тому я вже подав заяву, що прошу надати мені дозвіл на персування в київ на роботу на пересування в Київ на роботу. З такої-то години до такої-то. Чи вирішилось – не знаю.

– Коли буде засідання суду?

– Покищо дали 60 днів, я так розумію, 60 днів дали на розслідування. Тобто слідчі дії проходитимуть 60 днів. Потім будуть предаватися до суду.

– Що ви думаєте з цього приводу?

– Я розумію, що це була дуже масштабна провокація. І просто знайшли простих людей, як ідо цього відношення не мають, саме  яне маю,  і намагаються зробити нас винними. От і все.