Український солдат: я зрозумів, що є Рай на землі

2

soldat_dytyna2Автори: Олена Жежера, Сергій Огородник

До Великодня редакція “Сайту громади Приірпіння” вирішила зібрати листи для наших військових та привезти паски й накрити солдатам святковий стіл від громади Приірпіння.

Окрім простих людей допомогти солдатам зголосилися навіть деякі екс-“регіонали”, але попросили не розголошувати їхніх прізвищ.

Журналісти редакції їхали на Схід України у вишиванках та з синьо-жовтими стягами через всі блокпости.

Блок-пост між Ізюмом і Слов'янськом

Блок-пост між Ізюмом і Слов’янськом

Гуляйполе, що розташоване в Запорізькій області, зустріло нас такими ж синьо-жовтими стягами.

gulaipole

Махновський край – Гуляйполе – зустрів патріотично

Коли заходили до місцевих магазинів, то люди приязно віталися й намагалися перейти у спілкуванні на українську мову.

В місті Ізюм заїхали докупити пасок для спецпризначенців. Там залишилися через святковий ажіотаж лише маленькі.

“Вон, напротив есть – в “Кулиничах”, – намагається допомогти продавчиня.

Ми їй пояснили, що Азарова не підтримуємо і тому нічого там не купуватимемо. Придбали паски в неї й подякували.

“Будь ласка,” – відповіла продавчиня вже українською мовою.

Після закупів попрямували до наших. Місце дислокації розглошувати не можемо – це таємниця. Але можна сказати, що вони недалеко біля самого пекла.

Попри дощ нас виглядали з самого ранку.

“Я коли побачив, що до нас під’їжджає машина з номерами Київської області – не міг хвилин 5 нічого сказати через ком в горлі”, – говорить старшина Сергій.

“Ігор казав, що до нас хтось має приїхати, але я не думав, що в когось вистачить духу їхати сюди за 800 км”, – додає старшина.

Земляків вітали як справжніх героїв.

obijmy

Смаколики від Громади передали нашим військовим із величезним задоволенням.

Передачу від громади доставлено

Передачу від громади доставлено

Найбільше солдатів розчулили листи від дітей.

zhuzhu

Вони їх читали і перечитували.

“Я дуже хочу, щоб ви перемогли, а вороги програли.Тому що Путін не мав права забирати Крим. Тому що Крим належить Україні! І ви – переможете. Я в цьому впевнена. і я хочу, щоб не було війни, не хочу, щоб люди вмирали,” – пише Аня, учениця 18-ї школи селища Коцюбинське.

lyst1

Механік-водій БМП-2 Микола і стрілець Андрій читають листа

“Нічого собі, мені п’ятикласниця написала… Які в дитини дорослі думки… Війни не буде, сонечко…”, – говорить стиха військовий, читаючи лист.

І всі хлопці з ним погоджуються. Й читають далі.

lyst3

“Здравствуй незнакомый солдат. Меня зовут Лера. Я учусь в школе, заканчиваю 8 класс. Хочу виразить благодарность за вашу службу, за защиту нашей Родины. А Родина – это близкие и дорогие люди, родные места, родной дом, любимая, независимая страна,” – пише 8-микласниця Лера.

“Я уверена в том, что служба в армии это долг в первую очередь перед самим собой. Ты бережешь наш покой, покой дорогих и близьких тебе и мне людей. Я горжусь тем, что в нашей стране есть люди, которие будут нас защищать… Я желаю тебе и твоим друзьям отличной служби и крепкого здоровья. До свидания.” – Такими словами завершує Лера свій лист.

Символічно, що учениця Ірина з промовистим прізвищем Родіна присвятила нашим героям свого вірша:

Ти стоїш на державнім кордоні,                                          Знаєш ти, як любить Україну

Ти та інші вкраїнські сини.                                                  І віддати їй серце своє.

Ти – вояк, не у вражім полоні,                                             Знаєш, як не тікать на чужину,

Не скорили тебе вони.                                                        Знаєш ти, що честь в тебе є.

            ***                                                                                          ***

На обличчі твоїм горить мужність,                                       Я пишаюсь тобою, солдате,

Хоч підступний за спинами кат,                                           І пишатимуся завжди.

Та великого серця потужність                                              Адже так Україну кохати

Підірве і мільйони гармат.                                                   З-поміж тисяч зумів лише ти.

Дехто з солдатів ледь стримував сльози, адже на багатьох вдома чекають діти.

“Політрук, ти дурак, да? Нахіба ти приніс сюди ці дитячі листи? Ще раз таке зробиш – уволю. А то, понімаєш, я мужик, а прочитав три листи і на сльозу пробило. У мене ж самого двійко дітей, яких я давно вже не бачив,” – каже капітан-танкіст Кирил (ім’я змінене) родом з Криму нашому замкомроти з виховної роботи Ігореві Домбровському.

Звісно, танкіст жартує. Листи йому сподобалися. Хлопці сидять довкола багаття й читають дитячі каракулі з малюнками.

“От би знайти потім тих діток, які нам це писали. Прийти до них на урок до класу, побачити і подякувати. Так по-дорослому написано, аж мурашки… Може, і мої отак комусь намалювали,” – говорить механік-водій з Вишгородського району, якого тут усі кличуть Льончиком.

“Коли читають листи від малечі, то відчувається прямий зв’язок між воїном і дитиною. Нема посередника – журналіста телебачення чи газети, батьків… Багато звернуло увагу, зокрема люди старшого віку, що листи були складені трикутниками як в другу світову…,” – говорить заступник командира роти механізованої бригади Домбровський.

lysty

Листи від дітей

“І тут я зрозумів, що Рай на землі все таки є. Рай – це коли люди бачать щасливих дітей, заради яких вони живуть і мусять іти воювати за мир. Щаслива країна неможлива без щасливих дітей. Це дуже відповідально і дуже важливо. Цей посил від дитини є ключовим… У деяких солдатів на очах були сльози, за які на війні не соромно,” – додає Домбровський.

Увечері солдати пригощали вже нас своєю вечерею. Польова кухня приготувала зелений борщ, кашу. Пили чай з крекерами. Повар Віталій каже, що на борщ місцеві принесли щавель, буряк та моркву.

polova_kuhnia

Польова кухня

“Я вже 20 років працюю поваром, дружина моя теж повар. Як тільки з військкомату зателефонували, відразу зібрався і сюди. Стараюся урізноманітнити стіл з того, що є. Нормально. Людям, звісно, спасибі, допомогають”, – говорить Віталій, який родом з макарівського району Київської області.

Сніданок біля польвої кухні

Польовий сніданок

Увечері поблизу багаття хлопці надсилають у сусідні роти от такі sms-привітання:

“Христос воскрес! Зеленіють чоловічки в полі біля хати… Замість писанок у кошик покладу гранати. Як ковбасонька звернулась стрічка кулемету… Ось такі от в Україні весняні прикмети! Але вірю, що Великдень нас веде до миру! Запануємо ми браття. Слава Україні!”

Якщо вдень ще було відчуття, що це просто туристичний табір, поступово приходить усідомлення, що ти таки на війні.

Техніка заряджена і замаскована, на ніч хлопці розходяться на варту й обмінюються паролем. Вириті траншеї та окопи.

Свій побут солдати воліють не обговорювати:

“Нам треба підтримувати моральний дух армії. У нас все добре”.

Але що б не говорили хлопці – не може не впасти в око той факт, що попри щоденні зливи вони ховаються посеред поля навіть не в наметах, а під брезентом й каремати лежать на сирій землі.

namet

Каремати лежать на сирій землі

У них навіть немає змінного взуття. Ходять на босу ногу в простих капцях. З-поміж вояків уже немає жодного, хто б не кашляв.

“Так, у нас дійсно є проблеми з матеріальним забезпеченням і ми з прикрістю це змушені визнати. Ми знаємо за те, що не вистачає карематів, бронежилетів, наметів. У травні маємо це закупити. Тендерні закупівлі завжди потребують часу, ми й так їх робимо за спрощеною процедурою,” – повідомляють у прес-службі Міноборони.

На сухпай вояки не скаржаться.

На сухпай вояки не скаржаться.

А поки Міноборони лише обіцяє покращити матеріальну базу вояків, станом на зараз ніхто не знає, скільки ще днів доведеться киснути в полі під дощем, місити багнюку в патрулях й мерзнути годинами в секретах.

У наметі

У наметі

Після того, як журналісти таки наполягли – солдати склали список своїх потреб. І хоча зараз армія їм зарадити не може, в Приірпінні вже знайшлись ті, що негласно погодилися допомогти землякам й підтримати їх необхідним.

Місцеве населення теж підтримує наших. Солдатам тут перуть та сушать речі.

“У нас же армія з народом. Народу ми допомагаємо. От хлопці вчора дідові дрова пиляли півдня, так він нам віддячив піснями на гармошці і шматком сала. А нашим артилеристам місцеве населення весь одяг своїми машинками випрало і висушило,” – говорить старшина Сергій.

Тим часом увечері на розмову до свого танку журналістів кличе офіцер-кримець Кирил (ім’я змінене на його прохання).

tank2

У БМП-2 (бойова машина піхоти) не просторо, але достатньо місця для виконання бойових завдань

Свою бойову машину – танк Булат – він лагідно називає “Бешечкою”, а машини свого взводу кличе “танчиками”.

tank

Екскурсія по БМП-2 із роти Ігоря Домбровського

У Кирила в Криму залишились батьки і з ними кілька тижнів немає зв’язку. Хлопець каже, що на них тиснуть, знаючи, що син служить в українському війську.

“Знаєш, у мене є переконання, що Крим ще буде нашим. Може, не одразу, але буде. Там могили наших дідів. Крим – це Україна,” – впевнений кримець.

Так за розмовами починає світати. Великоднього ранку солдати дочекались священника і тільки після того сіли за паски.

“Святкуємо як всі православні українці. Посвятим паску, з’їмо яєчко… Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!”, -кажуть хлопці.

“Захищаєм Україну, моральний дух чудовий у всіх.. Всі налаштовані захищать Батьківщину, нашу країну од всякої нечисті… Щоб діти наші не воювали, ми зараз захищаєм нашу Україну. Після цих всіх негараздів передамо нашим дітям всю техніку, озброєння і нехай захищають Батьківщину”, – переконують на прощання.

Через дощ наша машина добряче загрузла й її витягали військовою технікою.

Обіймались мовчки. Мотор завели – поїхали. І одразу ж дзвінок:

“Подивіться праворуч, я вам машу…”

Хочеться плакати, але рушаємо далі й намагаємося жартувати.

По дорозі назад, коли ми попросили нашого земляка-водія Юрія Ходоровича заїхати ще й на Славянськ, де саме розстріляли блок-пост. Він відповів:

“Я знав, що ви хворі, але не на стільки ж”.

І мовчки рушив на Славянськ.

Автори: 

Олена Жежера, журналістка.

 

ogorodnykСергій Огородник, журналіст

 

Юрій Ходорович, водій

 

 

2 коментарі

  1. Ольга 23 Квітня 2014 at 22:29

    Героям слава! Нам сором…

    95.158.25.1**

  2. Микола 25 Травня 2014 at 15:29

    Супер-репортаж. Дуже спободався.

    95.158.48.1**

Leave a Reply

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539