Громада Приірпіння

Авторка: Ірина Федорів 

“Єдина країна” — партія, що йде на вибори. Вона спромоглась надати до ЦВК список аж із 27 кандидатів.

Для виборців важливо розуміти, що в списку партій є ще інша партія “Україна — Єдина Країна”. Тут очолюють список більш відомі нам особистості:  Максим Музика, Данило Яневський, Олексій Мочанов.
У коротенькому списку “Єдиної країни”, яка по суті виконує технічну функцію, є одна доволі відома в нашому регіоні особа — Володимир Жарков (під № 14) .

Цей політик не потрапить до ВРУ, бо навіть перший номер у списку “Єдиної країни” не побачить власного мандату парламентаря.

Навіщо про таких писати?

Щоб кожен, хто хоча б раз проголосував за дерибан Біличанського лісу, знав, що ми будемо стежити за вашим політичним життям. Навіть якщо підете у списку суто технічної партії.

Це на замітку депутатам облради.

Навесні Жарков мріяв про Київраду. На його агітпродукції, до речі, не було даних про те, що вона зроблена коштом офіційного передвиборчого фонду.

Але у ситуації з Жарковим таке порушення — це дрібниці.

Хто ж такий Володимир Жарков, який програв вибори до Київради й іде у нардепи? Це колишній депутат Коцюбинської ради, який прагнув стати головою селища в 2010 році.

Журналістам Жарков навесні пояснював, чого йшов до столичної ради:

“Тому що хочу навести лад в Святошинському районі, який мені близький”.

Кандидат запевняв, що займався в Святошинському районі благоустроєм й робив ремонт дороги.

Жарков вже має депутатський досвід роботи. 5 років він мав би працювати на благо громади сусіднього селища Коцюбинське. І Жарков був переконаний, що його досвід депутатської роботи міг допомогти і в Київраді.

“Проблематика однакова. Це комунальна проблематика. Проблематика в цілому — вся вона та сама. Просто треба робити життя кращим… Треба брати і робити!”

Що ж зробив Жарков у статусі депутата селищної ради сусіднього Коцюбинського, щоб у нього повірив аж увесь український народ чи хоча б 5 % електрорату?

Жарков і наближені до нього люди отримали ділянки в Біличанському лісі.

Це інформація з офіційного сайту міністерства, яке видає санітарно-епідеміологічні висновки.

Саме депутати селищної ради, які отримали ділянки й роздали сотні ділянок на підставних, голосували за цей дерибан.

Друг і соратник Жаркова Андрій Старовойт став єдиним, хто наважився вирубати першу ділянку лісу і звести там свої хороми.

Цей же друг кандидата в нардепи, Андрій Старовойт, якого в Київській області правоохоронці вважають представником дрібного криміналітету, переконує, що він — монах-шаолінь, а дерев на цій ділянці до будівництва не було.

Люди Старовойта, до речі, погрожували лісникові Олександрові Кулику, що пристрелять того, якщо  заважатиме ставити паркан та рубати дерева.

Але і це ще не все. У 2010 році Жарков, зачувши, що активісти виборюють ідею нацпарку, яка, на щастя, станом на 1 травня 2014 року вже реалізована, одразу скликав у інформаційній агенції прес-конференцію і заявив:

“Я не бачу іншої можливості, як не зробити з цього заповідник. Не буде по-іншому лісу, а тому позиція змінилася… Повірте, їм наплевать на наше майбутнє, на наш ліс, який там був 1000 років, який зберігав Київ”.

Жарков, коли це говорив, навіть не усвідомлював, що є різниця між запропонованим активістами статусом нацпарку та заповідником. У парк люди ще зайдуть, а як потрапити до заповідника?

Тоді навіть був медіа-скандал: журналіста Максима Савчука, який був “в темі” й знав, хто такий Жарков, не пропустили в УНІАН. Натомість на місцях преси сиділи “свої журнаілсти”, які вчасно підтакували.

Методи не дивували. Тоді передвиборчу кампанію Жаркова вів екс-медіа-консультант Сандея Аделаджі — Петро Щербина.

(Після публікації блогу Щербина зателефонував і відхрестився від передвиборчої співпраці з Жарковим у 2010 році. Екс-медіа-консультант Аделаджі запевнив, що програшну передвиборчу кампанію Жарков тоді вів самостійно.

Щербина наголосив, що в селищі в день зборів був в особистих справах. Тут варто зазначити, що до особистих справ входило, очевидно, перешкоджання нашій діяльності. Активісти у селищі Щербину бачили неодноразово. Зокрема й під час голосування у 2010 році поблизу виборчих дільниць селища.)

Із командою Жаркова воювали навіть адміни “Вікіпедії”, яким доводилось мало не щодня правити інформацію в енциклопедії про селище Коцюбинське, де команда Щербини раз по раз славила свого роботодавця Жаркова.

Фінансові вливання були колосальні. Жарков, либонь, дійсно вірив, що стане мером селища.

Спершу зробили свій сайт, далі 10-тисячним тиражем почала виходити газета “Рідне Коцюбинське”.

Тут цинізм команди Жаркова перевершив сам себе. Він зі соратниками, маючи ділянки в лісі, не лише переконував, що хоче зберегти ліс, але й передруковував в тому числі й мої колонки з “Української правди”.

Такий “захисник зелених зон” навіть організував якось збори громади. Коли ж активісти вимагали поставити в порядок денний питання збереження лісу — отримали відмову.

Під час агіткампанії до Київради Жарков запевняв журналістів, що сам хотів винести питання збереження лісу на місцевий референдум:

“Слава Богу, Турчинов підписав цей указ і поставив крапку в цьому питанні. Там ліс. Ліс має залишитись лісом. Я хотів референдум робити з цього приводу… Далі прес-конференції не дійшло, тому що народ хотів земельні ділянки…”

Просто колосальна воля до перемоги і результату у справі зберження лісу… Мужній чоловік-борець…

У 2010 навіть була піарна участь у суботнику “борця за зелені зони”… Суботники для таких горе-політиків — це прекрасний шанс раз на 5 років помахати піарно граблями і поносити мішки зі сміттям.

Після цього відбулось більше 10 суботників, останній — цими вихідними. Тільки не було на ньому Жаркова, щоб допомогти жінкам та дітям тягнути мішки.

Просто не треба це йому. Зараз це не його округ для агітації. Він іде у списку.

Виникає закономірне питання: що людина, в якої не доходить діло далі прес-конференції, робила всі ці роки?

“Останнім часом в мене була переоцінка. Я займався науковою роботою. Громадською діяльністю я почав знову займатись і остаточно вирішив, що це моє, коли почався Майдан, коли побили студентів”, — пояснював навесні кандидат в депутати Київради Жарков.

“На наступний день я вже почав займатися громадською діяльністю, тому що в цьому бачу свою реалізацію, а без реалізації не можна досягти Царства Божого”, — додав Жарков.

У Києві про “плідну” роботу Жаркова нагадують хіба недобудовані “Дніпровські вежі”. У будівельній організації “УкраАзіаБуд” Володимир Жарков був головою правління.

І от тепер ця людина, яка, по суті, причетна до дерибану Біличанського лісу, після провальних кампаній йде від технічної партії в нардепи й обіцяє думати не те що про громаду селища, а про весь народ!

А про рідне Коцюбинське як ніхто з них не думав, так і не думає! Газета та сайт зникли одразу після програної кампанії, і от тепер Жарков — кандидат в депутати Київради…

І було ж фінансування на дорогу поліграфію, яку видають протизаконно, люди бачили його агітаторів з фартушками, й стопери, на яких спершу бачили слово “МИР”, а, під’їхавши ближче, читали: “Жарков ВолодиМИР”.

Такий задум простежується в усій агітпродукції.

Тобто чоловік у військовий час піариться навіть на темі війни й миру, в той час, як від нашої громади жінки, а не він — кремезний і дужий, їдуть під Славянськ…

І везуть польову пошту від дітей й провізію нашим військовим…

І вже мало хто в Коцюбинському здивується, якщо на наступних виборах Жарков піде як кандидат у Президенти.

Ми відстежуємо кожного депутата, хто причетний до дерибану лісу. Це стосується не лише виборів, а й нових призначень.

Зокрема заступником голови Шевченківської РДА призначили депутата Коцюбинської селищної ради Юрія Миколаєнка, який голосував за дерибан Біличанського лісу й є одним із найзапекліших прогульників сесій ради.

Авторка: Ірина Федорів, “Українська правда”.