Громада Приірпіння

Ця бюджетна сесія в Коцюбинському — історичне явище. Якщо у Верховній Раді всі депутати проголосували за бюджет, не бачивши його, то в нашій раді його таки бачили.

Але вивчати було ніколи. Не хотілося проти Нового року працювати.

Загалом не всіх депутатів попередили про те, що буде бюджетна сесія. Оголошення повісили на сайт менше, ніж за добу до сесії. І, до слова, цей сайт, який невідомо кому належить, досі називається “офіційним”.

І от замість того, щоб роздати проекти рішень депутатам й дати час хоча б до 31-го грудня (робочий, до слова, день), аби ті ознайомилися бодай, як студенти, за ніч, всі заходилися в прискореному темпі голосувати.

Садовський ставив на голосування, а депутати хором піднімали руки.

Депутати зібрались десь о 15:15. До того часу вони хіба встигли розібрати проекти рішень і трохи поговорити. Голосування розпочалось о 15:32. А вже о 15:40 Коцюбинська селищна рада рекордно впоралась із бюджетним блоком питань.

Рекорд Київської облради так і не був побитий.

За день до цього вони впорались, якщо вірити депутатові Аронцю, за 2 хвилини. А нашій раді знадобилось аж у 4 рази більше часу — 8 хвилин, аби проголосувати всі питання.

Утримались під час такого голосування головно лише двоє депутатів — Ірина Федорів та Сергій Черніков.

Але на сесії розглядали не лише бюджетні питання. Ільницький собі наколядував на свята мало не півгектара землі.

“Я телефонувала голові комісії Віктору Боримському й питаю: як же це питання потрапило в порядок денний, коли проти Нового року ми мали б розглянути лише бюджет. А він мені каже: “Так сьогодні (30-го грудня, у день сесії — прим. авт.) засідала комісія, і всі проголосували одноголосно. І зараз же не бюджетна сесія, бо ми ж попередню сесію не закривали”. І тут все стало зрозуміло. Протягли за кілька годин до засідання”, — розповідає депутатка Ірина Федорів.

А тепер напрошується питання: чого ж не закрили попередню сесію? За весь час, що я ходжу на сесії, таке сталося вперше.

Що, важко зайвий раз послухати гімн? Усе просто. На бюджетну сесію не просунеш питання так легко, бо депутати (хоч таких тут одиниці), беруть порядок денний і проекти рішень заздалегідь.

І що ж відбулося 30-го грудня? Тишком-нишком у день сесії засідає комісія. Виносить рішення, про яке так мріяв депутат в рясі — Микола Ільницький. Земельне питання проходить комісію. Депутати, а відтак і громада, про це не знають.

Ільницький для перестраховки й видимості підтримки громади приводить вимушених переселенців.

І так щосесії, коли треба лобіювати обкрадання територіальної громади. Взимку…

і влітку — картинка незмінна.

Про цю сесію не повідомляють Ірину Федорів, чий округ фактично є суміжним з територією колишнього дитсадка, де зараз заправляє Ільницький, проти незаконних дій якого виступають мешканці прилеглих будинків.

(Інших депутатів, як з’ясувалось, обдзвонюють за системою: попередили голову комісії, а він — членів своєї комісії — прим. авт.)

Тобто в територіальної громади селища навіть не було змоги прийти на сесію й висловитись проти. У порядку денному про це рішення йдеться, але тут не зазначено вулиці й того, кому надається ділянка.

Тому, навіть той, хто побачив би порядок денний, просто не здогадався б, що протягнуть таке питання. І що найцікавіше. Порядок денний з’явився напередодні — 29 грудня. Це чітко видно з принтскріну оголошення про сесію.

А комісія Боримського, нагадаю, засідала у день сесії — 30 грудня. Тобто і без рішення комісії за день до цього було домовлено, що питання потрапляє в порядок денний.

На сесії практично жоден депутат навіть не поцікавився: чого віддають аж на 25 років цю землю в оренду.

“Хто за проект рішення — прошу голосувати”, — вигукнув селищний голова Вадим Садовський, який диригував прискореним голосуванням.

Але Федорів перепитала, чому це питання не обговорюється:

“Я категорично проти”.

Та Садовський її не слухав і вів своє далі, давши депутатам зрозуміти, що питання не обговорюється, що є порушенням регламенту:

“Хто за проект рішення, прошу голосувати!”

Федорів не вгавала:

“Так, чекайте! Ми що не можемо обговорити це питання? Це неприпустимо. Маємо право. Все що дається в оренду, воно потім приватизується. Це остання вільна земля в селищі. Подумайте, чи не треба нам її якимось чином використати за призначенням для громади. От і все.”

Федорів зауважила, що землю дають на 25 років (І це при тому, що частина приміщення лише на 5 років дана в оренду — на схемі виділена зеленим, значить, на цій підставі будуть вимагати подовження оренди приміщення, якщо не приватизації і приміщення, і землі. До слова, про приватизацію орендованої частини приміщення Ільницький вже заговорив на минулій сесії).

Садовський відповів, що землю надають і на 50 років.

Решта депутатів не захотіли обговорювати це питання.

“Хто за проект рішення — прошу голосувати”, — повторив Садовський, як мантру.

Проти проголосувала лише Ірина Федорів та працівниця медустанови Антоніна Степаненко. Голова комісії з питань освіти та культури Вадим Казіміров — утримався. Решта присутніх — одностайно “за”.

Таке голосування, либонь, ошелешило і самого Ільницького, який завжди мав підтримку так званого “критичного” пакету голосів — 16.

Після сесії поговорили з кількома депутатами. Як з’ясувалось “хорове” голосування було тому, що частина з них не зрозуміла, що ідеться про півгектара землі, які не ПІД орендованим приміщенням, а довкола нього. Усі ж квапились додому — новорічні ж салати не чекають.

Жодної схеми чи плану депутатам під час голосування не було надано. Та й ніхто з депутатів цього не вимагав.

Як вже не раз ми спостерігали, вони просто не знають і не думають, за що вони голосують.

Але це голосування показало, що депутат в рясі Ільницький — обманює і громаду, і переселенців.

“Він ж всім нам не раз казав, що земля — його. І навіть показував всім принтскрін з кадастру. Значить, вона не його, а громади, і на той час навіть не перебувала в оренді. Що ж виходить? Отець в рясі публічно і свідомо казав неправду і нам, і переселенцям. Тепер зрозуміло, чого документи приносились вночі, й ніхто не давав їх ані копіювати, ані фотографувати”, — говорить Леся, що мешкає на Меблевій.

У проекті рішення йдеться про площу ділянки 0,4596 га. А в кадастрі є ділянка, яку правоохоронцям показував Ільницький, на 0,405 га.

Найбільш ймовірно, що ділянку зробили не “П”-подібної форми, а дорівняли і накинули десь 5 соток. Але про це достеменно ніхто не знає, бо під час голосування не дали графічного матеріалу. Лише ось такий проект рішення.

Оренду на 25 років дали, справді, не лише Ільницькому. Ось ще один проект рішення. Земля переоформлюється на депутата ради Олексія Олійника. Строк оренди, як і для депутата Ільницького, — 25 років.

Коли на сесіях ідеться про оренду землі для торгових точок — прізвища різних депутатів та членів виконкому лунають доволі часто. Власне, більшість іде до ради саме тому, що їм у селищі потрібно, як і депутатові в рясі, лобіювати свої бізнесові питання.

Тільки от 25 років оренди — це те, що депутати зможуть змінити аж через 5 каденцій. Це можливість для тих, хто прийшов до влади, отримати без проблем оренду бажаної землі й не переоформлювати її чверть віку.

А для простих підприємців цей термін може становити стандартних 5 років. Звісно, треба щоб вони щокаденції приходили в раду на уклін й просили подовжити оренду землі. І поклони у нас б’ють в установах, коли йдеться про бізнес, як правило, не з порожніми руками.

От і виходить, що комусь земля дається мало не довічно, а комусь треба оббивати пороги влади.

За цим всім я спостерігала на виході із сесійної зали. Там стояла жіночка, яка прийшла з дитиною підтримати отця-депутата Ільницького, який до лобіювання своїх питань завжди старанно готується.

“Мамо, я хочу погуляти”, — проситься дитина.

“Не можна. Отець Микола сказав, що треба стояти до кінця, як на службі”, — відповідає мати, й мені стає геть соромно за таке ганебне явище, як лобізм за допомогою нужденних, що не мають власної волі й позиції, а роблять те, що сказав “отець Микола” — депутат в рясі.

Але з Ільницьким все зрозуміло. Це його інтерес. Він його лобі. У мене як в виборця і члена територіальної громади виникає питання до депутатів, зокрема й до мого депутата — Ярослава Салівонова:

Як депутати вкотре не знають, за що голосують? Як не розуміють, що бюджетні питання слід розглядати настільки ретельно, щоб знати, що казати нам, виборцям? Чому не вимагають до рішень додатки — плани ділянок, щоб розуміти, за що просять ваш голос, який ви даєте не від себе, а від мешканців свого округу?

Єдине, що тішить за даних умов, що державний акт на землю та договір оренди, найбільш ймовірно, Ільницький не зможе виготовити. Кадастрова карта селища Коцюбинське через скандальні оборудки з лісом — заблокована.

“Вже 3–4 роки ніхто не може оформити договір оренди на землю або його переоформити. Заблокована кадастрова карта. Тобто ті, хто просить землю в оренду, може пройти всі інстанції, але договір на руки не отримає”, — розповідає про ситуацію член виконкому Богдан Слюсаренко, який має в селищі свої торгові точки і тому  з ситуацією обізнаний на практиці.

Але було ще друге питання, яке нарешті після низки наших публікацій про недобудовану церкву вперше підняв на сесії Ільницький — щодо виділення меж в натуру на земельній ділянці по вул. Артема. На релігійну споруду, яка 10 років стоїть пусткою, не раз, зі слів мешканців Меблевої, збирали гроші.

За це питання голосували одноголосно майже всі депутати. Утримався лише один — Вадим Казіміров. І це голосування показало, що, по суті, проти церкви як такої ніхто насправді не виступає. Виступають виключно проти лобізму, брехні й загарбування майна громади.

З такими темпами я переконана, що за цієї каденції ми ще почуємо про доприватизацію садка. Бо план щодо “прихватизації” колишнього дитсадка “Білочка” — зараз у найактивнішій стадії виконання.

Авторка: Ольга Матюшина, коцюбинчанка