Громада Приірпіння

О четвертій ранку прокидаємось від зойку дев’ятирічної дочки: “Мама, болить унизу живота!”

Вимірюю температуру – 38,7! Одразу викликаємо “швидку”. Здається, що вона їде по вільних нічних дорогах Ірпеня з місяця. За двадцять хвилин зустрічаємо заспану лікарку. Огляд триває дві хвилини, скупі запитання і вирок: ” Собирайтесь, едем в Бучу. Есть подозрение на апендицит”.

Вирушаємо з Ірпеня в Бучу всією родиною. Всередині машини холодно, в дитини відразу мерзнуть ручки. Все старе, неначе з часів війни. Носилки для хворих з напівчорним від бруду простирадлом, скрізь іржа. На дорозі авто так хитає, що ми періодично підстрибуємо, інстинктивно шукаючи якогось поруччя – та де там, тут повний медичний “рай”…

З допомогою Господа доїхали. Швидко виходимо з “сараю на колесах” та заходимо у лікарню. Оскільки маємо підозру на апендицит – нам до хірургічного відділення. Тут всі заспані і нам не дуже раді. Та ми теж не раді, що сюди потрапили, але всі мають гідно виконувати свою роботу у будь-яку годину доби, чи не так? Так.

Здаємо аналізи, це швидко. Приходить молодий лікар, оглядає дитину і, ніби виправдовуючись, говорить про те, що потрібно прийти о дев’ятій ранку на повторний огляд і – увага!- буде працювати дитячий хірург.  Він лікар, як виявилося, для дорослих і напевне сказати не може, що з дитиною. Поїхали додому.

Вже вранці дізналась, що ніякого дитячого хірурга у цій лікарні немає. Слава Богу, гострий біль минув, але ніхто з лікарів і не подумав зробити дитині укол знеболюючого, добре, що ще вдома я дала доньці таблетку дитячого ” Нурофену”. І нас так просто відпустили до ранку! Вдумайтесь: дитину з підозрою хірургічного характеру відпускають вільно додому! Це мій найбільший шок від Ірпінської міської лікарні, яка не має дитячого хірурга, але з якогось дива дітей везуть саме туди. В нас в Ірпені є дитяча лікарня, там також немає спеціаліста?

В кінці кінців, вранці лікар з нової зміни видав нам направлення до… “Охматдиту” в Київ. Я запитала про можливість поїхати туди на швидкій чи, можливо, у лікарні є якийсь інший автомобіль для подібних випадків. Він відповів з усмішкою, що “швидка” йому не підкорюється ( а кому тоді?), а таких авто, як я спитала, нема вже багато-багато років.  Отак, гола школа. Нема грошей на дорогу ? Їдь додому і… Але ж мова йде про дитину!

Майже така ж історія була і з трирічною Настею, яку з температурою 40 відправляли з міста до міста.

Очільнику міста, чи у вас розуму немає, чи совісті, а чи ви зажерлися геть на своїх хлібних і теплих місцях?! Чому я і моя родина, мешканці Ірпеня, маємо лікуватися у Бучі, у Києві, але не в своєму місці? Де якісна і гарантована медична допомога , адже 16 років я сумлінно сплачую податки?

Пане Карлюк, що ви собі думаєте? Що ви будете, як Верховна Рада, тасувати кадрову колоду і призначати кожен раз нових очільників для відводу очей від злочинів проти народу? Не вийде.