Громада Приірпіння

Дев’ять років тому я оселилася в Коцюбинському, коли вийшла заміж за Володимира Маслюка. Завжди мріяла жити в маленькому селищі, де всі люди знають одне одного і відносини теплі і добросусідські. Так і було. В мого чоловіка прекрасні батьки, добрі, щирі, працьовиті люди, сила-силенна друзів та знайомих, і всім він намагається допомогти, люди його люблять і поважають за доброту і виняткову порядність.

Був Майдан. Ми підтримували його, чим могли. Водою, їжею, харчами, дровами, чергуванням в наметі. Ми разом були там, коли почалася перша стрілянина. На Водохреща Володя стояв там, з іншими майданівцями. Потім був страшний день 20 лютого, який назавжди змінив нас.

Потім почалася війна. З першого дня ми почали допомагати фронту, чим тільки могли. Робили буржуйки, шили спальні мішки, маскувальні костюми, ремені, розгрузки для патронів, плели маскувальні сітки, збирали харчі і ліки. Дякуємо Богові за багатьох прекрасних Людей, які стали нашими справжніми друзями.

Так БУЛО.

А потім – в Коцюбинському почалася передвиборча кампанія, обирали мера та депутатів. Володя став членом ТВК, оскільки хотів сам, на власні очі, бачити, що виборчий процес буде прозорим і чесним, що недаром був Майдан. І почалося. Ті люди, з якими він постійно спілкувався і вважав їх добрими друзями, почали вести себе агресивно. Почалися телефонні дзвінки від членів НО на тему: “дивися не пожалкуй, що ти не з нами”, “в кожного своя ціна” і інші слова в тому ж дусі. Почалися розмови “на Майдані одні наркомани стояли”…

Тиск під час виборів був просто шаленим. НО тисли на Володю, але він відстоював свою точку зору – вибори мають бути чесними. Кого обере громада, той і буде мером чи депутатом. Він балакав з кожним, пояснював, закликав бути толерантними і порядними. Але депутати, що йшли від  від НО, попередили, що готові висловити недовіру Ользі Матюшиній майже на першій сесії. Вибори пройшли. Почалися суди. НО тягали ТВК по судах з надуманими позовами. Відбилися. Начебто, все – працюйте!

Ні, депутати намагалися переконати нас, що ВОНИ хочуть працювати, а лише Голова селищної ради та активісти їм заважають.

Почалися сесії, псевдо сесії, заламування рук.

Побиття активістів, безлад і шалене поливання брудом! Інтернет просто розривало від ненависті і брехні НО та їх прихильників. Чоловік депутатки від НО обзивав Володю в коментарях , а потім швидко видалив спочатку коментарі, а потім і сам пост. Найбридкіші пости в групі прихильників НО швидко видалялися. За заклики до толерантності мене забанили в групі ТГК, яка підтримує НО.

Потім був страшний день 8 лютого, коли помер Тимофій Антонович Маслюк – батько Володі. Помер у нього на руках, раптово. Була ніч, ми, в шоці, думали, куди бігти і кому дзвонити. Перший, кому подзвонив Володя, був депутат від НО, якого ми вважали другом. Він пообіцяв знайти священника з Українського патріархату, і про все домовитися. Зранку ми займалися похороном. Сільрада надала дозвіл поховати свекра на нашому кладовищі. Ми отримали всі необхідні для поховання довідки.

А коли приїхали на кладовище – нас не пустили. Біля кладовища стояло дві поліцейські машини, які звинуватили нас в незаконному похованні! На вході в кладовище стояли тітушки – десяток міцних молодиків в спортивних костюмах. Ішов дощ з мокрим снігом, старі люди стояли під воротами, труна з тілом свекра чекала на ноші, яких не було. Володя пояснював, що нам надали дозвіл на поховання, – розбирайтеся з сільрадою! Свекруха, стара і нездорова людина, яка майже не може ходити, сиділа під ворітьми і питала мене “Доню, чому нас не пускають?!” Я розридалася, бо ніч над тілом свекра і всі ці приготування забрали в мене всі сили. Я закричала на поліцію “ЩО ви за люди?! В нас ГОРЕ!” і наші хлопці занесли труну без ношів. Тітушки розбіглися. Під час похорону я побачила Ольгу Матюшину, яка розмовляла з великою групою людей та поліцією. Як виявилося, це були представники Святошинського РУГУ, представники ритуальної контори Києва, директор “Агромату” та поліція. Чому вони там були? Бо депутат селищної ради їм направив заяву. Один депутат розказав іншому, що можна зробити скандал, і вони разом це організували. Їм було байдуже, що в нас горе.

Тимофій Антонович – перша дитина, народжена в Коцюбинському після переселення хутора Берковець в 1932 році. Він народився 8 січня 1933 року, на Різдво. Він все життя прожив в селищі, пропрацював на ДОКу, був надзвичайно доброю, неконфліктною і працьовитою людиною. Він не може бути похований тут? Чому? Володя у всіх розпитував, чи не належить той клаптик землі комусь, щоб не зайняти чуже місце. Ніхто не заявив своїх прав не ділянку. Але скандал зробили.

Всі ці дні, після похорону, ми були наче в чорному мороці. Але займалися роботою та волонтерством, щоб не здуріти, бо тиск продовжувався. Депутат НО, якого просили найти священника, напідпитку прибігав в селищну раду і кричав: “Ну де цей ваш волонтер, Маслюк, здувся, да?!” Так, Сергію, здувся…

Горе та розчарування в людях дуже важко пережити. Важко усвідомити, що люди, яким ти довіряв, здатні грати в свої політичні ігри в найважчі часи просто так, для своєї користі. Вдарити, знаючи, що ти не відповіси…

Через декілька днів після похорону Володя займався тим, що влаштовував в хостел бійця, якому не було де жити, відвозив волонтерам захисні маскувальні сітки. Ось так він “здувся”. Час ішов, і ніхто з цих “друзів” не прийшов, лиш один сказав «звідки ти знаєш, що було на сесії, тебе ж там не було!” Так, Андрію, його там не було. В цей день він хоронив батька.

Через деякий час на нашу сім´ю почав знову литися бруд в інтернеті. Обзивання, плітки, навіть фото нашої молодшої дитини з гидким підписом, що вивісила дружина депутата від НО. Обливання брехнею нашої волонтерської діяльності, поїздку в АТО називають піаром…

Потім – у поштових скриньках з’явилися гидкі пасквілі, де активістів просто поливали багнюкою. Дісталося, звичайно, і Володі. Невідомий автор звинуватив його в подружній зраді, в відносинах з Лесею Єльніковою.

Таку відверту маячню могла написати лише нещасна та злобна людина, яка не має не моралі, ні совісті, яка не знає, в якому щасті, любові і злагоді живе наша сім’я. Ми просто посміялися, а от свекрусі навіть не показали – стара людина розхвилюється, і буде біда. Чоловік Лесі зараз в АТО, і ця брехня боляче може вдарити по їхній сім’ї.

Ці дії  – дно. НО впали вже так, що більше не піднятися. Вони здатні травити людину, що не може ще відійти від горя, але працює і допомагає іншим, завжди закликає до єднання всіх сил на благо селища, нікому ніколи не робить злого. Всі методи для вас гарні. Ганьба. Селищем повзуть плітки, одна гидкіша за іншу. Розповідають їх родичі депутатів НО, ходять дворами, просять підписати невідомо які папери. Ось методи колишніх депутатів. Ось їх справжні обличчя.

Дійсно, система, яка не хоче змінювати своє лице й прикривається новими назвами, приховуючи стару суть, хоче, щоб у людей опустилися руки. Але за остання роки ми дуже добре осмислили “навіщо”. А тим, хто знає відповідь на питання “навіщо” – під силу будь-яке “як”. Ми збудуємо гідну державу для наших дітей. І велика держава починається з маленьких громад.

Авторка: Ірина Маслюк, мешканка селища Коцюбинське