Громада Приірпіння

Дев’ять днів світлої пам’яті бойового побратима Сергія Ходоровського.

17 листопада, на «Авдіївській промзоні», захищаючи Незалежність України від російських  окупантів, героїчно загинув наш український Воїн, гвардії сержант Ходоровський Сергій Леонідович.

Доки є небо синє,

Доки серця палають,

Доки пшеницю сіють,

Герої не вмирають…

 Саме так співає Анастасія Приходько у своїй пісні «Герої не вмирають», дуже точно характеризуючи безперервність  людського буття та нетлінність геройського чину.

 Так сталось, що нашому поколінню довелось вкотре доводити своє право на гідність і самовизначення, на право жити у своїй Богом даній країні!

 Але тут  і ми обласкані Богом,адже це право маємо можливість відстоювати зі зброєю в руках, та за підтримки Української Нації.

 Для нас, теперішніх, старших і молодих українців, в час, коли бути патріотом серед наших ровесників, нажаль, перестає бути модним, а ідея українського патріотизму та жертовності в руках вправних політиканів стала знаряддям в боротьбі за владу, важливо як ніколи усвідомити, що нема відокремленої особи поза людською спільнотою, нема особистого добра, поза добром народу і держави, до якої ти належиш, і той, хто відмовляється бути вірним інтересам своєї Країни, свого рідного народу, буде примушений служити добру чужого народу,чужій свободі і чужим інтересам.

 Я часто згадую буремні події  української сучасності,учасником яких мені довелось бути. Іноді це чіткі та приємні спогади, а іноді затерті часом та обставинами невиразні та тьмяні картинки, але постаті та вчинки людей які зустрічались на моєму життєвому шляху я згадую досить чітко.

В  кінці важкого літа 2014 року, героїчна 72-га «чорна бригада» після неповного доукомплектування та короткого відпочинку терміново повертається у зону бойових дій, щоб стримати стрімко зростаючу російську загрозу зі Сходу.

 Наша піхотна сотня,встигла вийти на бойові позиції коло зайнятого на той час російськими військами українського містечка Докучаєвськ.

Кількість «обстріляних» бійців сягала менше 10 відсотків, адже це були воїни 3 хвилі мобілізації,та й навіть серед контрактників можна було порахувати на пальцях однієї руки тих  хто чув реальний свист кулі над головою.

Сергій зразу мені «впав в око» , як людина яка знає що робити і спокійно без метушні може планувати свою роботу. Це значно полегшувало комунікацію.

Спочатку я навіть подумав що він офіцер на сержантській посаді.

Це доволі типова практика початку війни , правда більше для добровольчих підрозділів, коли офіцери добровольці зголошувались на молодші посади бо не було вакансій на час їх зарахування(до прикладу легендарний Валерій Гудзь,нині заступник комбрига, на початку війни очолив піхотну чоту 72-бригади, хоча на той час мав військове звання майор, та досвід служби у «повітряній піхоті»).

У нас Сергієм був перший спільно викопаний бліндаж, спільне військове чергування та обмін враженнями після першого мінометного обстрілу на ще не підготовленому опорному пунктові.

 Відверто скажу що рій до якого Сергій був прикріплений, був самим проблематичним на нашому опорнику.

Там проходили службу декілька людей з «важкими» судимостями та помітними психічними вадами(за що ми завши подумки  «дякували» військоматам, які так безвідповідально провели відбір особового складу).

Сергій звісно також потерпав від такого сусідства,але військовий досвід та поміркованість, розсудливість та чітке розуміння своєї місії, допомагало долати всі труднощі військового життя.

 Знаєте, всі люди запам’ятовуються нам за різними особистими ознаками.

Хто за вдачею, хто за сміливістю, безпорадністю,голосом,статурою.., а Сергій вирізнявся очима!

Очі кольору морської хвилі. М’які, та абсолютно не військові. Адже у військового очі мають бути холодні,колючі, а тут навпаки.

Не думаю що професію яку він собі обрав була саме його! Ну можливо я надто прискіпливий, але точно це не мала бути піхота. Бо ж надто він був інтелігентний для самого «земного» роду військ.

 Але в тому якраз і є чеснота Воїна, що на будь якій посаді , в самих не сприятливих умовах маєш виконати наказ,маєш бути корисний та ефективний. Маєш бути Воїном, маєш бути Захисником.

 Сергій Ходоровський свій обов’язок Воїна виконав повністю, захищаючи  нас до останнього подиху,чим  вкотре підтвердив відому істину,що немає більшої любові ніж любов того, хто віддає за друзів свою Душу!

Він був саме з тих небагатьох, хто на важке питання: «Що зробив ти, коли напав ворог?», мав право відповісти: «Я закрив собою Україну»!

Тепер за нього це скаже його родина, та ми – яким пощастило вижити, і  які зобов’язані зберегти пам’ять про загиблих.

 «Герої не вмирають а лиш поруч буть перестають» – цю істину особливо чітко усвідомлюєш втрачаючи близьких та світлих людей.

Воїни Світла, це про них, про їх життя та їх чин.

Мені пощастило особисто  знати таких Воїнів і я пишаюсь знайомству з ними.

 Це і  Сергій Сєнчев з 3-го полку спецназу і Сашко Калиновський, з нашої 72-ї бригади, та і багато, багато  інших…

 І я  знаю що їх Душі, поповнивши «Небесні Батальйони», тепер споглядають на нас з безмежного небесного простору, та невгамовним  мерехкотінням зірок женуть морок і темряву, спонукаючи нас завершити те за що загинули «Небесні Батальйони», загинули наші Герої.

  Вже багатьом не вернутись з цієї війни,
Тіло в землі, але пам’ять про них нетлінна.
Низько вклонись всім, хто зліг від лихої московської Орди,
Всім хто душу і тіло поклав за ТВОЮ Україну.

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

Ігор Домбровський,офіцер резерву 72 ОМБр.