Громада Приірпіння

Кілька днів тому корінні мешканці Бучі зібралися на території новобудови “Кентербері”, що зводиться по вулиці Шевченка 41-б, та 41-в для того, щоб з’ясувати, хто будує, що будує і на яких підставах. Так сталося, що одного дня ці люди вийшли зі своїх дворів й побачили височезний паркан замість невеличкого лісочку поряд з своїми помешканнями.

Це не могло не обурювати, адже вони любили й берегли цю зелену зону й раділи з того, що цього клаптика лісу не спіткала зла доля переважної більшості зелених зон у Лісовій Бучі.

Надію на збереження цього лісу ще й надавали гучні обшуки у будинку мера Бучі Анатолія Федорука та оголошення йому підозри й обіцянки прокуратури захистити ще незабудований ліс. Але не сталося як бажалося – після зимової сплячки прокинувся сташний звір бучанських лісів – забудовник і все почалося спочатку.

Забудовник завбачливо огородив будівництво височезним парканом а в дворі будівництва відразу поставив собачу будку й прив’язав великого пса (невідомо чи хтось годує бідну тварину).

Місцеві мешканці відразу висловили своє ставлення до нового будівництва величезним написом “ГЕТЬ” на воротах – в’їзді у двір новобудови.

Але “власник” незаконно відібраної у громади ділянки у відповідь на воротах написав “приватна власність” -стаття Конституції.

Згідно з будівельним паспортом, виданим виконавчим комітетом Бучанської ради тут будується індивідуальний житловий будинок. Замовник будівництва Кшиштиняк Еріка Михайлівна з м. Лозова, Харківської області.

Найпершою претензією сусідів є те, що з жодним з них не було підписано погодження меж ділянки, на якій будується “Кентербері”.

Обурює сусідів і те, що одразу забудовник вирізав всі сосни на ділянці, а потім почалося будівництво довгої будівлі схожої чи то на гаражі чи то на стайні, впритул до їхніх будинків, яка деяким вже наявним будинкам затулятиме сонячне світло (згодом ми довідалися, що це будується двоповерховий семиквартирний будинок).

Коли ми прийшли на місце будівництва, то побачили бригаду робітників, а згодом приїхала і власниця новобудови у хутрі якоїсь замордованої тварини, яка “відкрила громаді очі” на те, що корінні мешканці Бучі – це “лісові люди” й живуть вони тут незаконно.

Особливо її обурював курник одного із сусідів, на місці якого має бути дорога на “Кентербері” – от вона і заявила, що курник у місцевих мешканців незаконний, а от у неї – “все законно”: за знищення столітніх сосен вона заплатила, ділянку придбала, будівельний паспорт нібито у неї є, отже, як не подивись – а “добропорядна набувачка власності”.

Та чомусь згадка про суд, явно в неї викликала занепокоєння і вона почала нам “бажати проблем”.
При згадці про постанову Верховного Суду України, якою було визнано, що віднесення лісів першої категорії захисності в зону житлової і громадської забудови було здійснено незаконно, “власниця” навіть не намагалася вдавати, що вона не знає про всі події, які відбуваються навколо Бучанського лісу. Новобудову зводять надшвидкими темпами, це для того, щоб суд вже не міг відібрати землю, навіть якщо вона незаконно відчужена з державної власності.

При цьому забудовник у суді, зазвичай, виставляє себе доброчесним набувачем власності, який “нічого не знає” і якого “підставили”, а оскільки на ділянці вже збудовано будинок, то і взагалі земля поверненню не підлягає.

Але цього разу як таке можна довести, коли у забудовника вже великий досвід боротьби згромадою Бучі?Громада вже одного разу виступила проти нього біля ЖК Річ Таун, біля якого ця ж забудовниця збудувала свої таухаузи. Та й в розмові власниця не заперечувала, що їй відома вся історія з Бучанським лісом і тим не менше вона таки “придбала” ділянку й вирізала всі дерева на ній. Тобто про доброчесність не може йти мови.
Документи активістам “власник” зазвичай боїться показувати. Бо намальовані мафією папери “в порядку” лише для поліції Ірпеня, яка не має жодного бажання шукати в них порушення або перевіряти їх законність.

Це, зазвичай, роблять активісти, яким порушення одразу впадають в око. Тож нам таки вдалося побачити деякі документи й натрапити на дивну обставину у дозволі на будівництво: у схемі дозволу на будівництво, який, з огляду на всім відомі події (постанова Верховного Суду), видавати було не слід, зазначається, що будівництво можливе лише за умови перенесення газопроводу за межі ділянки.

За словами сусідів, цього зроблено не було, тому мешканці Бучі та сусіди звертаються до Начальника прокуратури Ірпеня Юрія Манелюка перевірити законність будівництва, й виконання всіх умов, зазначених у схемі будівництва.

Також чекаємо виконання обіцяного Генеральною Прокуратурою України.

Через паркан з будівництвом “Кентербері” живе 87-річна Ніна Іванівна. Відтоді як почали зводити житловий комплекс, вона втратила сон і постійно молиться за те, щоб зведення цьго будинку було припинено.

Забудовник вчинив з нею вкрай нахабно: зробив каналізаційну яму прямо біля іі криниці, де вона бере питну воду, будує цей комплекс на газовій магістралі, яка проходить до її будинку, новобудова нависатиме над невеличким будиночком Ніни Іванівни, закриваючи сонячне світло.

В Цьому будинку жінка та її родина прожили 63 роки.

Не сподівалася пані Ніна, що в такому поважному віці їй доведеться пережити таку наругу, коли невідомо хто, невідомо звідки з’являється і практично позбавляє її нормального життя у власному ж будинку.

Коли вона звернулася до забудовника з проханням не робити каналізаційну яму біля її криниці, то забудовник сказав, що насипле в її криницю якихось бактерій і вода після того стане “ще кращою ніж була”.

Пані Ніна мріє спокійно дожити свого віку у власному будинку й була дуже рада, коли ми прийшли , каже, що це, певно, відповідь на її молитву.

Ми дізналися одну дуже цікаву деталь про Ніну Іванівну: вона дуже патріотична й готова всім допомагати, а коли почалася війна хотіла ну хоча б чимось допомогти своїй країні. Вона думала чим може бути корисною у своєму віці й згадала, що вміє плести шкарпетки.

Тоді пані Ніна розпустила два свої светри й наплела шкарпеток українським солдатам на фронт, передала їх на передову через волонтерів, до кожної пари шкарпеток прікріпила вітальну листівку з написом: “Дорогому солдатику від бабусі Ніни. Мені 85 років, я з міста Буча. Нехай Господь Вас оберігає. Молюся за Вас щоденно”.

До того ж листівки були з текстом зі Святого Письма. Вона вірила, що цим може вберегти життя солдатів. Такі подарунки не могли не розчулити українських вояків і вони через телеканал українських новин передали їй вітання та подяку. А тепер вона в біді – нахабні й грошоненажерні посягнули на спокій та розмірене життя літньої людини. Хто її захистить?

Пані Ніна прожила нелегке життя: голод 1933 та голод 1946-1947 років. Коли їй було 3 роки, був страшний голодомор, у їхньої родини комуністи відібрали весь врожай пшениці. Ніна Іванівна пам’ятає як її мама дуже плакала, бо діти (вона та її сестри і брати) були приречені на загибель. Але у них не відібрали суху квасолю на горищі – не знайшли, це і допомогло врятуватись. А ще варили юшку з бур’янів. У війну, коли їй було лише 12 років, вона була листоношею – розносила по селах листи й похоронки. Каже, що було страшно – всіх чоловіків забрали на фронт, її батька також.

У 1946-1947 роках пані Ніна була студенткою Кам’янець-Подільського медичного училища. В ті роки знову був страшний голод – люди помирали, падали прямо на вулицях. В ті роки вона голод відчувала завжди – вже звикла, що постійно хотілося їсти.

В Бучу вона з чоловіком та маленьким сином приїхала 1954 року. Виявляється, тоді Варшавська траса була лише дорогою до Ворзеля, якою двічі на день возили хліб. Буча була невеличким тихим селом серед лісу. А там, де зараз центр – були поля, які обробляли бучанці.

Тепер вона втратила сон і спокій. Хто її захистить?

Авторка: Ірина Литвиненко, бучанка