Громада Приірпіння

Коли ще я вчилася у школі, моїй мамі додумалися сказати: “а Ви що, коли їх народжували, не думали, що у Вас будуть витрати”? В Україні у мене теж є досвід з старшим сином.  Так сталося, що я зараз працюю в Німеччині, куди я переїхала з Коцюбинського, і тепер маю змогу порівняти, як збирають кошти у нас та як це роблять в них.

Одразу зазначу, що на загальних батьківських зборах в Німеччині не обговорюють особистість вашої дитини.  Особистість дитини обговорюють виключно на окремих зустрічах – тільки вчитель і батьки, причому не у присутності дитини і у позитивному ключі. Тобто на загальних зборах про поведінку дітей, їхні оцінки ніхто не говорить.

Старший син ходить зараз в державний садочок у Німеччині.

Восени піде до школи.

Молодший ходить поки що у приватні яслі, але скоро і він піде у державний садочок. За минулий рік я аж чотири рази була на батьківських зборах: по одному разу в кожному садочку і двічі у школах “Знайомство зі школою для батьків”.

Навіть в Німеччині на школу і садочок батьки збирають гроші. Але по-іншому. Наприклад, під час реєстрації у приватні яслі (9 дітей на весь садочок віком 1-3 роки) виховательки мені одразу сказали, що я маю здати 30 євро на канцтовари. Але ця сумма дійсна на весь період навчання у них. Не залежно від того, будемо ми у них два місяці чи 2 роки, ця сумма здається одноразово.

Здається не куди-небудь у “касу” із заповненою від руки квитанцією “добровільний внесок”, а офіційно банківським переказом на рахунок дитячого садочка.

На батьківських зборах у державному садочку (максимум 50 дітей в садочку) батьківський комітет попросив батьків здати у “скриньку” по 1 євро в конверті із прізвищем – на подарунки вихователькам на свята або якщо хтось із виховательок “залишає” дитячий садочок: маленькі дрібнички на пам’ять, букет квітів тощо.

Скринька – звичайна поштова скринька при вході у садочок із наліпкою “Батьківський комітет”, куди можна вкидати побажання і пропозиції.

Попросили, якщо хтось може – здати більше. Крім цього, час від часу ми передаємо у садочок носові хустинки, пакети для вологого одягу і т.і. – просто в коридорі висить оголошення “у нас багато сопливих носиків, а хустинки наразі закінчились, чекаємо на батьківську допомогу” – без поіменного списку.

Інколи нас просять принести матеріали на заняття мистецтвом. Наприклад, перед Різдвом просили “пожертвувати” скляні баночки для світильників.

У дітей над гачками є чарунки для батьківської пошти. Я багато разів бачила повідомлення на кшалт “негайно поповніть коробку із запасними речами” або “сьогодні ми ходили у спортзал, але у вашої дитини не було з собою пляшки з водою, наступного разу слідкуйте за нашими повідомленнями”, але ні разу не бачила повідомлення “у вас заборгованість перед батьківским комітетом Х євро”.

До речі: це подарунок від батьківського комітету всім вихователькам на Різдво – різдвяне дерево із цукерками.

Але найбільше всього мене вразила тема грошей у школі. Директор прямо каже: “школа не має права збирати гроші”. Тому при школі створюється офіційна неприбуткова організація “Фонд розвитку”. Примусити когось здати гроші в фонд розвитку – неможливо, це кримінально карається. Фонд поповнюється тільки за рахунок членських внесків, наприклад, 12 євро на рік або за рахунок добровільних пожертв, в тому числі матеріальних засобів. Але пожертви дійсно добровільні. Директор дуже-дуже просила батьків вступати в “фонд розвитку”, але це знов на розсуд батьків.

Фонд займається не тільки збиранням грошей. Робота фонду спрямована на  розвиток різноманітних проектів, в тому числі ремонти у школі і матеріально-технічне забезпечення. Так, держава виділяє гроші, але на все не вистачає. Наприклад, у нашій школі мета цього року – придбання нової медійної техніки. Крім того, фонд розвитку займається тим, щоб у всіх дітей була можливість  брати участь у позакласних екскурсіях або у різноманітних заходах. Так, нещодавно писали у місцевій газеті, що наша початкова школа успішно стартувала проект із двома професійними тренерами щодо профілактики насилля. Тренерів знов-таки знайшов і запросив фонд.

Крім цього, у дітей є також можливість самим “заробляти” гроші на потреби класу. Наприклад, продаючи смаколики на шкільних ярмарках. У нас вже щось подібне було у 18 школі в селищі Коцюбинське.

Так, мій колега розповідав, що в класі його сина вже декілька років поспіль вони самі печуть хліб на ярмарки. Власник сусідньої пекарні дарує їм 50 – 100 кг замішеного тіста, колега його забирає своїм авто і везе до комунальної пекарні (це – історична будівля. В давні часи “пекарні” будували окремо одну на село, її можна було забронювати, наприклад, на день, поїхати туди із своїм тістом і пекти хоч цілий день. Окрема будівля пекарні на краю села була превентивним заходом проти пожеж).

Тож дітям, по-перше, цікаво взагалі пекти самим хліб, по-друге, вони це роблять в історичній будівлі у кам’яній печі. А потім продають на ярмарку. Діти одразу поставили мету, на що вони будуть збирати. І так, за декілька років вони назбирали на відпочинок у таборі в Нідерландах.

Коли тебе не трусять і на тебе не тиснуть, якось і самому хочеться вступити у фонд. Це ж для моєї дитини, а ще для тієї дівчинки, яку батько виховує сам.

До слова, садок коштує в залежності від віку дитини, кількості годин, які дитина щодня проводить в садочку, доходу сім’ї та кількості дітей у родині. Наводжу цифри для 10 годин перебування на день для сім’ї з 2 дітьми, де обидва батьки – звичайни клерки, наприклад, бухгалтери. Державні ясла до 3 років – 450-500 євро на місяць з обідом (в садочках ж тільки обід, діти приходять нагодовані і приносять свої бутерброди), 3-6 років 270 євро . Так звана “Мама на день” (приватий дитсадок): до 3 років – близько 300 євро, старше 3 років -400 євро, насправді, мама на день коштує 5,5 євро на годину, але велику частину коштів бере на себе відомство у справах молоді.

Оскільки зараз саме час реєстрації до шкіл і садочків і діти будуть проходити медичні обстеження, хочу зазначити, що в Німеччині, на відміну від України, не треба йти до поліклініки й чекати, доки хтось заповнить тобі карту щеплень, аби перевести дитину з садка до школи, наприклад. Вона зберігається в батьків.

Перше, що бачиш відмінне – це наклейки з ліків. Цю інформацію Ви в Україні не матимете, коли передаєте документ в садок. Хоча в паспортах для котів та собак в Україні ветеринари вклеюють саме такі наліпки. Тобто з паспортами для тварин у нас краща ситуація, ніж з картками щеплень для дітей, які ми подаємо до садків та шкіл.

Плюс того, що ката щеплень в Німеччині є в батьків не лише в тому, що я знаю, що вкололи моїй дитині, а й в тому, що я завжди може зняти копію і передати її на вимогу будь-якого освітнього закладу. Це заощаджує мій час та час медпрацівників, які, наприклад, в Україні, пишуть це все для кожної дитини, яка йде до школи чи в садок вручну.

У попередньому своєму дописі, нагадаю, я писала про те, як громади у Німеччині намагаються долучити нових мешканців до життя селища чи міста.

Авторка: Юлія Меньша, мешканка селища Коцюбинське, що працює в Німеччині