Громада Приірпіння

Це історія, яку варто розказати. Навесні ми верталися з колегою Вітою Думанською додому. Вона очолює кампанію “Стеж за грошима” руху ЧЕСНО. Відповідає за моніторинг не лише декларацій депутатів, але й за витрати з місцевих бюджетів, за які голосують депутати.

У нас в селищі унікальна ситуація. Гроші є. Але за їхній розподіл не голосують депутати. Чому? Ну, щоб селищна голова Ольга Матюшина не могла розвивати Коцюбинське. Головна задача показати, що без Ірпеня ми безсилі й нічого не можемо. Приєднають до Ірпеня – забудують ліс. І на нас чекає не лише еклогічна катастрофа, а й повний колапс системи медицини, освіти й затори на виїзді з селища і всі інші “блага”, які вже пожинають сусідні громади.

Розказую Думанській, як на бюджетному безгрошів’ї доводиться виживати. Йдуть волонтери і працівники комунального підприємтсва в ліс і копають саджанці дерев. Далі садять і тоді рулетка – приживуться чи ні. Справа не лише в приживанні саджанців, а й в тому, що полив коштує гошей. А у нас величезний борг перед Київводоканалом, який нам блокує рахунки. А за те, щоб парк та інші місця поливали бюджетним коштом знову таки треба відголосувати. А депутати не голосують.

І тут Думанська питає, чого ми садимо берези, що краще липи та ще й серцелистці. Вони харно пахнуть і красиві. В Європі вони цінуються в парковій культурі. Я знов пояснюю на пальцях, що все робиться коштом волонтерів і якби дерева були єдиною проблемою селища – вони скинулися б на ці липи і в нас би було як в Берліні – Unter den Linden. Неймовірний запах, коли ти йдеш під час цвітіння лиа такою алеєю.

Колега сказала, що подарує нам пару лип. Але така вже натура в людини, що вона завжди хоче більшого. І я почала мріяти про те, щоб в Коцюбинському дійсно був Unter den Linden. Колеги про це знали. Вони взагалі знають про Коцюбинське більше, ніж про власні громади, бо я постійно хочуть вони чи ні, розказую, які в нас золоті люди.

І от одного дня інший мій колега-журналіст Сергій Огородник і Валерія Моісеєва зібрали з офісу Громадського руху ЧЕСНО та CentreUA всі кришечки, які ми збирали. Близько 50 кілограмів.

Вони їх здали і передали мені на липи 240 гривень. Це надзвичайно екологічно чисті гроші. Далі Огородник здав макулатуру і приніс ще 100 гривень.

Ми вирішили липи подарувати селищу на день народження і щоб вони були куплені на еклогічно чисті гроші. Для цього ми підготували свої таблички, які так і не повісили.

Я зрозуміла, що це буде лише початок липової алеї. І якщо в неї повірили люди не з селища, то односельці мають точно повірити. Написала пост в групі на Facebook – “Громада Коцюбинського”. І відгукнулася мешканка селища, яка пообіцяла проспонсорувати частину дерев – Ольга Костишина.

З селищною головою порадилися, де ми будемо їх саджати. Вирішили, що місце має бути символічним. Це, як я розумію, земля, яку перед виборами віддали зятю колишнього селищного голови екс-регіонала Садовського в оренду. Саме через це на Садовського склали протокол на корупцію, який вистояв в суді.

Задача голови була колядувати землю на алею і на клумбу, а моя мобілізувати громаду й мобілізувати грмаду на висадку лип.

Одна з депутаток ради Олена Сокотюк замовила липи з… серцелисні. Одна липа 95 гривень плюс доставка.

На День селища 9 вересня ми вирішили, що охочі зможуть придбати собі липу за 100 грн і висадити в алеї своє іменне дерево. Таким чином це буде як подарунок громади Коцюбинському до Дня селища.

Десь за годину до посадки телефонує мені наш волонтер Володимир Маслюк і пропонує зробити таблички для іменної посадки. І за годину він з табличками вже був на Залізничній. Скажу чесно, щоб без цих табличок реалізувати іменну висадку лип було б вкрай важко. Люди ж не будуть приходити з готовими табличками, тому в черговий раз волонтери врятували ситуацію.

Зранку на висадку лип першим прийшов 3-а клас з ліцею. І це було дуже приємно. Для мене найголовніше, що дерева до Дня Коцюбинського висаджували діти і прості мешканці.

Не політики піарно стояли з лопатами, як це водиться. Наприклад тут чиновники з ОДА, облради та мер Бучі екс-регіонал Анатолій Федорук гуртом копають одну яму.

Людям треба прививати інші цінності. На цих двох фото абсолюно різні світи. І що найголовніше, діти посадили це дерево разом. Вони вже думають, як його поливати. Садити дерева жінкам та дітям  допомагали і працівники УЖКГ “Біличі”.

Ось ця пані підійшла і поцікавилася, що ми робимо. Я пояснила, що ми закупили липи і пропонуємо коцюбинцям їх висадити. Є іменні таблички і можна подарувати на День селища громаді липу. Ціна 100 гривень. Рівно стільки, скільки вона коштує. Вона погодилася висадити дерево. Допомагав копати Василь Циганенко.

Родина Циганенків теж посадила своє дерево на алеї. Висадка але стала родинною справою. Цю липу садили Дайнеки-Дерев’янки…

Для висадки наступної липи тато відшукав сина – Віктора Бодню. І так сімейно вони долучалися до озеленення селища.

До висадки алеї долучилася коцюбинчанка Наталія Білоус. Її син Андрій навчається в 18 школі у 3-г класі.

Також своє дерево селищу подарували сусіди Білоус – родина Чижевських.

А це Галина Нагорна. Моя колега-журналіст. Вона подарувала громаді 10 дерево на алеї і підписала ім’я свого сина.

Сама не з Коцюбинського, але не раз приїздила до нас. Спершу на початку війни – передавати нашим хлопцям на фронт допомогу, потім допомагала втримати опалювальний сезон в Коцюбинському. Була і просто під час народних гулянь. І це чудово, коли люди з сусідніх громад нам готові допомагати і підтримують нас.

Свої таблички ані ЧЕСНО ані CENTRE UA не повісив. Нам просто не вистачило лип. Ті, які ми закупили люди розібрали. До кінця алеї липи ми не досадили – тому замовлятимемо їх ще. Я думаю, що ще 4 коцюбинців або організацій можуть долучитися до посадки іменної алеї. І щось мені підказує, що охочі будуть.

Увечері в неділю Сокотюк разом з іншими волонтерами пішла підливати липи. Люди стурбовано підходили і питали, що вона робить і навіщо, і казали, що це їхні липи і вони вже підлиті. І от в цей момент я радію, бо нам вдається прищепити людям розуміння того, що те, що належить громаді – належить кожному з нас. І в розвиток селища має вкласти кожен частинку себе.

Позаду алеї лип намалювали зображення з мультику “Шалена білка”.

Герб Коцюбинського – білка. І це не випадково, бо ми оточені нацпарком – Біличанським лісом. За сюжетом в мультику білки об’єдналися з іншими звірями, щоб захистити ліс від забудовників. Це те, чим ми займаємося останні 10 років.

Кошти на роботу художників – це ті гроші, які люди платили за солодку вату і батут. Допомагала збирати кошти Олександар Куцан, яка весь день крутила солодку вату.

Також допомагав Євген Форостовський, який був біля батуту, купленого також за зібрані з громади кошти, й допомагав на черговий збір – роботу художників. Балончики для малювання надав коцюбинець Євген Вєліканов.

Балончики ще залишилися й художники мають продовжити свою кропітку працю. Якщо в селищі є люди, які вміють малювати схожі малюнки – ми просимо долучатися і контактувати з нами.

Якось Олена Сокотюк після того, як ми втілили мою давню мрію й організували фотовиставку до Дня селища “Історія Коцюбинського” запитала мене, чи це всі мої мрії.

Про фотовиставку з історією Коцюбинського я мріяла років 5, але тоді громада не була така активна, щоб підключатися до соцважливих проектів. За ці роки ми зробили найголовніший прорив в розвитку громади – ми розбудили людей і вони вже ніколи не будуть такими, як кілька років тому.

Таких маленьких проектів, які мають велике значення для громади, можна придумати десятки і сотні. Але найголовніше, щоб вони почали народжуватися не лише в твоїй голові, а й в інших мешканців громади. Так з’явилися в селищі перші театральні вистави за десятки років.

Так провели перші народні гуляння на Масляну за ініціативи громади.

Тому кожен, хто мешкає в селищі, має розуміти, що це не просто спальний район, до якого слід приїхати і виспатися перед черговою поїздкою на роботу чи в інститут. Треба роузміти, що саме тут ми розвиваємо і наше культурне, і неше освітнє, і наше спортивне середовище. І від цього виграють абсолютно всі.

Авторка: Ірина Федорів, журналіст і мешканка селища