Громада Приірпіння

Раз на 5 років Україна шукає майже 160 тисяч волонтерів. Саме вони після виборів мають стати депутатами місцевих рад.

Це – офіційна інформація із сайту ЦВК. І ця армія депутатів має 5 років безкоштовно працювати для громади.

Деякі виборці вірять, що депутати місцевих рад отримують гроші за свою роботу. Так дійсно є в Польщі, США, Німеччині та інших країнах. Але в Україні отримують зарплатню лише народні депутати. Усі решта – волонтерять.

Трапляються ради, які затвердили поодинокі програми розвитку для місцевого самоврядування. Згідно з цими програмами, депутати отримують компенсацію за відрядження або за участь у сесіях, але суми дуже незначні й це надзвичайно рідко трапляється.

Треба бути наївним, щоб вірити у те, що ми знайдемо 160 тисяч порядних і відданих людей, які в інтересах громади будуть голосувати за землевідведення, доступ до річок та озер, розподіл бюджетних коштів. Навіть 50% від цієї кількості знайти на волонтерських умовах строком на 5 років нереально.

Саме тому в місцеву владу йдуть цілими династіями для того, щоб дерибанити найцінніші і невідновлювані ресурси громади.

У депутати також ідуть, щоб лобіювати інтереси власного бізнесу або бізнесу свого роботодавця. Чи для того, щоб отримати земельні ділянки або кошти за потрібні комусь – але точно не громаді – голосування.

Є ради, які засідають за рік кілька десятків разів на сесійних засіданнях і проводять десятки засідань комісій. Усе це відбувається в робочий час. Не кожен роботодавець, який за законом має відпускати депутата на засідання, 5 років буде терпіти часту відсутність працівника на робочому місці. Звісно, якщо в раді цей депутат лобіюватиме інтереси роботодавця, а не громади, тоді його з легкістю відпускатимуть.

Ось яскравий приклад того, як у Київраді під час голосування за заборону торгівлі алкоголем у вечірній час депутат отримує вказівку, що цього допустити не можна.

Тобто нам треба знайти не просто волонтера строком на 5 років, а людину, роботодавець якої погодиться закрити очі на те, що працівника не буде на робочому місці під час сесій і засідань комісій.

Для розуміння: Київрада засідала в минулому році понад 30 разів, а бюджетна комісія проводилася майже 60 разів. Тобто сумарно ми маємо близько 90 робочих днів, коли працівника не буде на робочому місці.

І це ще без засідань фракцій, роботи на окрузі, де виборці чекають, що депутат піде на суди в інтересах громади, виступить проти незаконної забудови чи просто полізе на дах будинку, щоб його проінспектувати.

Який роботодавець погодиться, щоб 4,5 місяці на рік працівника не було на роботі? І яке треба мати забезпечення, щоб волонтерити впродовж цих місяців?

Є депутат у Київраді, який заробляв мільйони і полишив свою роботу, щоб волонтерити в міцевому самоврядуванні. Представник “Самопомочі” Андрій Осадчук зізнається, що для нього – мільйонера за рівнем статків – таке волонтерство накладне:

“Тому, хто працює, надзвичайно складно це все поєднувати. У цьому є основна причина корупції, бо законодавство створене таким чином, що не дозволяє людям нормально працювати на благо громади, а це ж повноцінна робота. За півтора роки роботи в Київраді я стверджую – це повноцінна робота. Зараз 10 хвилин на шосту вечора, а я їду на зустріч з ОСНами. Замість того, щоб йти гуляти зі своїми трьома дітьми. Безкоштовні депутати і дешеві державні чиновники коштують дуже дорого бюджету”.

У Київраді дійсно найбільше навантаження у країні на депутата. Про це свідчать результати моніторингу ЧЕСНО. І в Київраді особливо гостро стоїть питання прогулів сесійних і комісійних засідань. Громадський рух ЧЕСНО виявив, що депутати реєструються і тікають із сесій.

До прикладу ось ті, хто у понад 50% випадків протягом 2016 року взагалі не ухвалював жодних рішень і не голосував.

“Погодинно не можна платити депутатам. Люди бачать депутатську роботу як голосування на сесіях чи роботу в комісіях. Для прикладу, над регламентом ради пропрацювали 400 людиногодин. Це ми спеціально прораховували. Були ще узгодження на фракціях. Так що саме голосування в залі не обрахує все. Безумовно, депутатам треба платити. Підхід, що депутат має працювати на громадських засадах, нікого не влаштовує. Якщо ми хочемо, щоб депутати ходили на сесії, розбиралися в питаннях, голосували в інтересах громади, то це має бути робота. Є депутати, які пропускають засідання, бо їм треба заробляти. Таких небагато, але такі є. Треба про це публічно говорити. Мати безплатних депутатів для Києва дуже дорого”, – говорить секретар Київради Володимир Прокопів.

Найправильніша модель оплати праці – така, як у США. Але я проти сумісництва, бо будуть лобіювати інтереси власного бізнесу. Та й гендиректори не можуть постійно ходити на сесії та комісії. Я думаю, що мають отримувати депутати Київради десь близько 20 тисяч гривень і не суміщати”, – резюмує Прокопів.

Проти сумісництва виступає і сільський голова Гопчиці на Вінниччині:

“Якщо ми хочемо, щоб люди сумлінно працювали на громаду, вони мають віддавати увесь час на це і, відповідно, отримувати належну зарплатню. Але як це реалізувати на практиці – важко сказати. З якого бюджету вони будуть отримувати зарплатню?

Для бюджету сільської ради скрутно взяти навіть додатково одну людину, яка буде слідкувати за благоустроєм, прибирати і вивозити сміття. Оплата праці для всіх депутатів – це достатньо велика сума для бюджету села і навіть міста. А ще крім цього є безліч інших соціальних проблем, які потрібно оперативно вирішувати”, – каже Роман Прилуцький.

Не в усіх радах таке пікове навантаження, як у Київраді. Франківська та Хмельницька міськради провели по 7 сесійних засідань у 2016 році, Харківська – 8. Така кількість за рік може бути і в селищних радах. Буває, що в райцентрах кількість засідань комісій може бути навіть більшою, ніж у столиці. Так, у Білій Церкві земельна комісія засідала 88 разів за рік. Хоча тут виникає питання доцільності такої кількості засідань.

Тож не в кожній раді робота депутата, якщо її оплачувати, може дати відповідне фінансове забезпечення, щоб депутат міг не суміщати, а працювати як на основній роботі.

“Депутати місцевих рад повинні суміщати свою діяльність з основною роботою. Зараз треба просто, щоб рада своїм рішенням затвердила оплату за кожне відвідане засідання сесії чи комісії, за роботу на прийомах і зустрічі з виборцями, бо дійсно робота депутата полягає не лише в голосуваннях на засіданнях”, – наголошує експерт Інституту політичної освіти Олександр Солонтай, який у минулому сам був депутатом.

“Вінницька райрада чи Криворізька міськрада свого часу схвалила програму розвитку місцевого самоврядування, яка передбачала, зокрема, фінансування проведення навчань, відшкодування проїзду, виготовлення посвідчень і навіть відшкодування середнього заробітку за участь у сесії. Малопоширена практика в радах, оскільки для цього є три причини.

Меру не потрібні незалежні депутати. Друга причина – багато депутатів мають свої бізнес-інтереси, і несуттєва компенсація їх не цікавить. Третя – депутати часто є чиновниками, й отримувати компенсацію, яка буде за розміром тотожною тому, що вони і так отримують, – це лише зайвий клопіт”, – додає Солонтай.

Експерт схиляється до того, що в законодавчому полі це питання потребує негайного врегулювання.

У Німеччині депутати місцевих рад отримують символічну компенсацію за участь у сесійних та комісійних засіданнях. Вона може сягати до 500 євро на місяць і 17,5 євро за кожне засідання комісій. При цьому Берлінська міська рада має особливий статус. Тут депутат щомісячно отримує 4000 євро. Це в середньому заробітна платня вчителя.

У Польщі, на відміну від США, де місцеві депутати отримують сталу суму, платять за кількість відголосованих на сесії питань. Для розуміння: міськради в обласних центрах України можуть за рік розглянути від майже 500 до понад 2000 питань.

Які зміни треба внести в закон?

У США громаду Спрінгфілда, яка налічує десь 100 тисяч населення, представляють 10 депутатів, які отримують зарплатню, що дорівнює середній зарплаті вчителя. За цих умов депутати можуть працювати. Депутатство в місцевих радах дозволяє це робити не лише в Україні, а й на Заході.

У нас у громаді навіть з удвічі меншим населенням депутатів може бути мало не вчетверо більше. Якщо зменшити склад ради і дати депутатам заробітну платню за їхню роботу, то можна розраховувати на те, що люди, які хочуть змінити систему, підуть у депутати і зможуть присвячувати свій час розвитку громади.

Депутат Львівської облради від “Самопомочі“ Роман Кизима наголошує, що слід вводити не лише компенсацію для депутатів місцевих рад, а взагалі скорочувати депутатський корпус, як у Європі:

“Це моя позиція, а не позиція всієї “Самопомочі”. Депутат місцевої ради повинен підходити до своєї роботи більш професійно. Запорукою цього є компенсація деяких функцій. Депутат має отримувати компенсацію. Саме компенсацію за участь у засіданнях сесій, комісій, участь у відрядженнях.

Це буде можливим, по-перше, після повної реформи місцевого самоврядування та завершення децентралізації, по-друге – в разі скорочення депутатського корпусу. До прикладу, у Львівській обласній раді достатньо 20 депутатів. У Лондоні так само 20 представників”.

Оскільки навантаження на депутатів у кожному місті, селищі чи селі різне, то можна застосувати схему оплати, коли гроші платять за відголосовані питання.

Але справа тут не лише в тому, щоб депутатська робота оплачувалася. Сесійні та комісійні засідання варто проводити виключно в позаробочий час. Це дозволить громаді відвідувати засідання сесій, а депутатам без шкоди для основної роботи працювати для громади.

Популізм на заваді: чому нардепи не ввели оплату праці місцевим депутатам

З тим, що за роботу депутатів місцевих рад треба платити, погоджуються ті обранці, які за попередньої каденції були народними депутатами. Тобто вони могли самі внести зміни до закону.

Виникає слушне запитання: чому вони цього не зробили, щоб змінити ситуацію, коли майже 160 тисяч депутатів приходять до влади з іншими мотивами, ніж допомогти розвитку своїх громад?

Екс-нардеп від “Свободи” Юрій Сиротюк, який зараз є депутатом Київради, пояснює, що причина проста – нардепи грають у популізм.

“Це рішення має ухвалити Верховна Рада. У нинішньому складі вона цього не зробить. У нас у моді популізм і демагогія. Треба людям подобатися. Як нардеп я свого часу був у Мадриді. Там зустрічався з депутатом міськради, то йому громада оплачує видатки у розмірі десь 5 тисяч євро – переїзди, канцелярію, роботу помічників. Подивіться на земельну комісію (Київради – прим. ЧЕСНО). Такому складу не треба зарплата. Вони приходять задля того, щоб реалізовувати корупційні схеми”.

Дійсно, в Україні депутатів не люблять на будь-яких рівнях і не розуміють того, що саме від місцевих депутатів залежить їхній благоустрій і стратегія розвитку міста.

Зараз у радах можна зустріти порядних депутатів, які підписали з суспільством контракт на 5 років волонтерської роботи. Більшість із них нарікає на проблеми з тим, що не вистачає часу на роботу, яка має приносити дохід. А також на те, що коли це робиться у позаробочий час і на волонтерських засадах – це великий виклик для їхніх сімей, оскільки цей час вони могли б присвятити рідним.

За таких умов і без зміни законодавства активісти ще довго воюватимуть і з незаконними забудовами, і з тендерними схемами, через які виводяться бюджетні кошти. Будь-яка робота має гідно оплачуватися. Люди, яким ми довіряємо розподіл наших невідновлювальних ресурсів, мають бути забезпеченими і незалежними в ухваленні своїх рішень.

Якщо вибори в 2020 році до місцевих рад відбудуться без зміни системи, то до 2025 року суттєвих змін у якості місцевого самоврядування годі чекати.

Що пропонує українцям парламент?

У комітеті з питань місцевого самоврядування вже розглядали це питання.

“Коли ми працювали над законом про держслужбу, тоді вивчали досвід багатьох країн. Я була керівником робочої групи. Було б добре взяти систему, коли депутат не отримує зарплату, але йому відшкодовується його час. Це компенсація. Це не зарплата, бо це головне місце роботи.

У Німеччині є така погодинна компенсація. Суми не такі вже й маленькі. Залежить, скільки годин провів на засіданні. Визначається мінімальна і максимальна межа й органи місцевої влади самі вирішують щодо суми компенсації”, – розповідає народна депутатка від “Батьківщини“ Альона Шкрум, яка входить до цього профільного комітету.

“Мінімальну та максимальну межу має встановити Кабмін. Закон Рада ухвалила, але президент заветував і не хоче віддавати місцеве самоврядування. Вето в Раді не розглядається. Уже наголошували не раз, що доки не приймемо всі застереження президента, то в зал не винесуть”, – додає Шкрум.

Член комітету з питань місцевого самоврядування від БПП “Солідарність“Олексій Гончаренко твердить, що питання зарплат депутатам місцевого самоврядування зараз не на часі:

“У принципі, напевно, ця ідея має право на існування. Я сам був депутатом місцевої ради. Але я цю ідею підтримувати не буду, бо сьогодні плата депутатам громадянами сприймається болісно. Та зарплата, яка є в нардепів, теж не відповідає.

Людей, яким дуже і дуже важко сьогодні, не треба дражнити. Треба, щоб стало економічно кращим життя в країні. Якщо дасте зарплату на рівні вчителя депутатам в Одесі чи в Бучі, це не стане запобіжником для них”.

Депутат вважає, що введення цієї норми є доцільним тільки після проведення президентських виборів. Щодо того, що президент заветував закон, то Гончаренко роз’яснює, що головне, в чому не можуть порозумітися, – це процедура призначення заступників міських та селищних голів:

“Є зауваження президента. Головне зауваження те, що президент пропонує: заступники міського голови щоб проходили через конкурс. З цим не погоджується асоціація місцевих рад і міських голів і багато хто з депутатів також навколо цього, і є конфлікт”.

Секретар Хмельницької міськради й представник “Батьківщини“ Михайло Кривака солідарний з нардепом:

“На моє переконання, будь-яка якісно зроблена робота має належним чином оплачуватися. Тому рано чи пізно якісна робота депутатів місцевих рад буде оплачуватися. Проте на сьогоднішньому етапі розвитку громадянського суспільства, коли є величезний негатив ставлення людей до того, як працюють і при цьому отримують зарплату депутати Верховної Ради, порушувати питання оплати праці депутатів місцевих рад, на мою думку, передчасно”.

Без оплати праці депутатів місцевих рад знайти тих, хто погодиться йти і працювати в місцевому самоврядуванні 5 років, вкрай важко. Особливо гостро стоїть проблема в селах і селищах.

“Навіть активіста знайти, який погодиться йти в депутати селищної ради, – не завжди вдається. Це і конфлікти з роботодавцем, який має з розумінням ставитися до того, що треба відпустити працівника на засідання сесій або до суду, і конфлікти в родині, які не розуміють, чому ти ввечері маєш бути у вільний час з громадою.

Люди не люблять депутатів. І вони вважають, що депутат має прийти за першим покликом й вирішити всі проблеми, і часто ці проблеми навіть поза повноваженнями депутата, але людей це мало хвилює. Тому мало хто хоче йти в депутати й отримати від цього самі проблеми строком на 5 років”, – говорить депутатка Коцюбинської селищної ради, член фракції БПП “Солідарність” Олена Сокотюк.

“Але компенсація за години роботи, як на мене, менш доцільна, ніж плата за відголосовані питання. У нас сесія може тривати 6 годин через саботаж більшості, і відголосують два питання. І комісію тоді можна скликати хоч кожен тиждень і тривати вона може хоч 7 годин. Тому краще запроваджувати таку систему, як у Польщі або США – коли є платня за місяць роботи.

Оскільки робота депутата – це не лише голосувати на засіданнях сесій чи комісій. У селищних радах сесія може бути раз на два місяці, але це не значить, що поза сесіями ми не працюємо на окрузі і в селищі”, – додає Сокотюк.

Громада цього селищного депутата схиляється до того, що за роботу слід платити кошти, і вони мають бути не просто як зарплатня бюджетного працівника, а повинні враховувати участь у сесіях та комісіях.

Навіть у маленьких громадах уже розуміють, що безкоштовна робота депутатів потім обходиться мешканцям дуже дорого.

Авторка: Ірина Федорів – головний редаткор сайту Громадського руху ЧЕСНО для “Української правди”