Чи потрібно допомагати фронту?

0

“Нам не страшні російські воші – нам страшні українські гниди”
(2-й Голова Директорії УНР Симон Петлюра)

Ірпінці відправили чергову допомогу на фронт. Буденна і благородна справа. Тішуся, що маю громаду, яка здатна оперативно реагувати на потреби наших вояків.

І, як завжди, обмежився б дякувальним постом у ФБ, де згадав би всіх благодійників, які тому посприяли, але цього разу вирішив дати матеріал трохи  розлогіше і з певним наголосом.

На бойові позиції на Українському Сході стала славетна бойова бригада. Позиції нові і потребують швидкого бойового облаштування та укріплення для виконання бойових задач. Негайно отримав замовлення на поставку звичайних побутових мішків та поліетиленової плівки для облаштування бойових позицій та побутових приміщень.

Для піхотинця звичайний побутовий мішок – це “бронежилет у кишені”! Компактний та легкий до наповнення, але  якщо  вже наповнений, то це і прихисток, і безпека.

Коли похідна група висувається на заняття нових позицій, мішки завжди з собою. Зайшла така група на нову висоту, дивись, під ранок уже і опорник насипався.

Такі мішки і живуть то не довго – бо і сонце, і обстріли, і зміна погоди дарують життя їм лиш на пару місяців, а іноді і того менше! Життя ж солдата, для нас безцінне.

Плівка ж потрібна для перекриття бліндажів під насип та від дощу. Зрозумілі і прості речі навіть для цивільної людини, що далека від польового життя! Я негайно розмістив по групах у Фейсбук пост-оголошення “Купи мішок – врятуй солдата” і задля уникнення спекуляцій навіть запропонував приносити  саме мішки, а не перераховувати гроші!


Але негайно отримав звинувачення, негативні коментарі та осуд на свою адресу за цю ініціативу. Зразу знайшлись  “військово-політичні експерти”, що висунули декілька версій “мішечної зради” у стилі “нам тут “з диванів” краще видно, що потрібно фронту”.


І понеслась по безкрайніх просторах Інтернету “разгон зрады, допомогаторы армии, предвыборный пиар”!

На що розраховували ці  критикани? До  чого  підбурювали? Ми ж знаємо, що  бідні й нещасні ті люди, що постійно сумніваються! Бо ж свідомість їх кидає в різні боки, як на морі від кільової чи бічної хитавиці …

І тільки одні ліки є проти цього: протиставити дійсність натиску їх хворобливої  уяви. Ми ж доставили першу тисячу мішків за потребою і не припиняємо збирати необхідне і надалі!

А я лиш хочу знову подякувати нашим благодійникам і жертодавцям за їх безкорисне служіння Нації і допомогу ЗСУ:

Василю Скрипі, Миколі Дворнику, Олександру Шеметуну, Роману Погорілому, Володимиру Паламарчуку, Євгену Домбровському, Оксані Недашківській, Ользі Матюшиній, Світлані Матушко, Богдану Мельничуку і  тим незнайомим українцям, які, долучившись  до акції, воліли залишитись невідомими нам.

І особлива подяка  90-літній ірпінчанці Наталії Володимирівні, яка,маючи на утриманні хвору сестру, передала для фронту 20 гривень і якій я обіцяв, що її внесок також дійде до військових! Знаю, що куплені на Ваші кошти мішки, обов’язково врятують комусь життя, а Ваш приклад спонукатиме багатьох молодих не забувати, що у цій війні нам не достатньо Миру, бо  нам потрібна ще і  Перемога.

Тримаймо порох сухим, допомагаймо армії та плекаємо нашу Перемогу разом з нашими військовими! Бо лиш разом ми Сила!!!

Автор: Ігор Домбровський, депутат Київської обласної ради від ВО “Свобода” 

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539