Громада Приірпіння

Хвиля першої реакції на списки людей, які підтримували в Ірпені колишнього міського голову Володимира Карплюка трохи стихла, тому варто провести це бурхливе обурення в конструктивну дискусію. Щоб розставити все на свої місця, нашій громаді дуже потрібна щира розмова. Адже Ірпінь не може бути “вічним задзеркаллям”, де замість закону панує принцип “у кого більше влади й сили, у того більше й прав”.

Так само, як не може одна людина тримати в страху ціле місто, змушуючи всю владно-чиновницьку вертикаль служити лише своїм власним політичним амбіціям і збагаченню замість керувати нашим спільним майном в інтересах громади.

Директори шкіл, бібліотек, керівники комунальних підприємств, депутати, спортсмени і просто колишні держслужбовці, а нині почесні мешканці міста не просто публічно висловлювалися на підтримку одного з кандидатів, а й заявляли, що його ірпінські практики варто поширити на всю країну.

Суть ірпінських практик добре відома і описана. Якщо ми кажемо про школи, то всі 6 шкіл Ірпеня мають переповнені будівлі й класи, проблеми з прибудовами, незданими в експлуатацію добудовами, незакінченим ремонтом або дахом, що протік, зі старими їдальнями та вонючими туалетами, а також іншими вадами внаслідок систематичного недофінансування.

Якщо ми говоримо про бібліотеку, то її приміщення в центрі міста стало територією для пільгового бізнесу тих, хто тісно співпрацює з владою Карплюка – кімнати віддані в оренду без конкурсів за ціною в 1 гривню.

Якщо ми аналізуємо комунальні підприємства, то їхня діяльність непрозора, публічна звітність відсутня, а доходи й видатки утаємничені. 

Якщо ми кажемо про підтримку учасників АТО, то навіть на такі прості запитання, як кількість родин загиблих і їхніх спадкоємців, що мешкають в Ірпені, або кількість хлопців, що воювали, і дійсно стоять на квартирній черзі, неможливо почути відповіді.

Куди не копни в зробленому за часи депутатської більшості імені Карплюка, скрізь натикаєшся на позаконкурсні тендери, заточені під певного “переможця”, виділення ресурсів “своїм” фірмам, завищені ціни закупівель та фейкові проекти покращень, на які витрачено мільйони гривень, але які так і не втілені в життя.

Це точно не ті практики, які варто поширювати на всю Україну. І про це точно не можуть не знати вчителі, лікарі, почесні громадяни міста, спортсмени і герої війни, які публічно підтримали людину, що прославила Ірпінь як “українське Чикаго”.

Саме реальна діяльність Карплюка на його посаді стала причиною його програшу на останніх парламентських виборах. Бо навіть міський голова Бучі, який особисто агітував за Карплюка в 2010 та в 2014 роках, у 2019-му перепросив за те, що “помилився” та “нав’язав громаді Ірпеня свою думку”.

Тож ці вибори – це певний водорозділ для Ірпеня. На тих, хто толерує практику “краде, але щось робить”, і на тих, хто хоче справжніх зміни, а саме – прозорості та відкритості в процесах управління громадськими землею та майном та знищення корупції. Тож список прихильників екс-мера – це мій персональни заклик до кожного з 53 людей, що туди потрапили, до спільної відповідальності за нездорові процеси, які вкорінилися в нашому місті і в нашому регіоні.

Якщо це так болюче для кожного, то не буду називати прізвищ, але запитаю персонально. Наприклад, в одного шанованого волонтера, чи справді ви вважаєте нормальним втягування учасників АТО та родин загиблих в дерибанні схеми тіньової приватизації землі, як це було в 2015-2019 роках, під прикриттям допомоги та підтримки? Чи справді ви вважаєте допустимим здачу в експлуатацію незаконного будинку, збудованого попри протести громади, в обмін на 25 квартир для учасників АТО, в тому числі і 7 родин загиблих? По сірій схемі, без публічної черги і оприлюднення списків тих, хто дійсно потребував покращення житлових умов?

Я хочу запитати в одного шанованого директора школи, навіщо ви збирали напередодні виборів батьків і тиснули рекомендаціями, за кого треба голосувати? Невже ви думаєте, що мудрі мешканці Ірпеня не здатні самостійно зробити вибір, почитавши програми та вивчивши досвід кандидатів? Чому при цьому вашій школі так і не виділили коштів на дах, який раптово протік після нещодавнього ремонту? Чому під потреби учнів батьки зубами вигризають фінансування через власні проекти в рамках “громадського бюджету” замість того, щоб гроші приходили напряму, від відділу освіти, як це відбувається в інших містах України?

Я хочу запитати в одного лікаря, прихильника партії Голос. Розумію, ви нещодавно в Ірпені і, схоже, підтримуєте Володимира Карплюка справді щиро. Але ж ви не можете не бачити котлован, виритий уже три роки як поруч з дорослою поліклінікою, де ви працюєте. Ви не можете не знати, що до кінця 2016 року там мали збудувати пологовий будинок з відділенням гінекології. Чому той котлован заростає бур’яном, а поруч з поліклінікою на місці приватного сектору й шкірфабрики росте мікрорайон висоток? Чому всі послуги в комунальній поліклініці платні? Чому в Ірпені провалена медична реформа, адже скасовані 10 тисяч декларацій з лікарями сімейної медицини?

Я хочу запитати в однієї добре знаної в Україні футбольної родини. Де в Ірпені безкоштовні футбольні поля для дітей та велодоріжки для руху по місту, які були передвиборчою обіцянкою Карплюка в 2014-2015 роках? Відповідно до закупівель, з бюджету на них списані мільйони гривень. Чому в місті здоров’я грати в футбол діти і дорослі можуть лише за великі гроші? Коли навіть в Боярці ворота й спортмайданчики з вільним доступом стоять просто в парках. Ви дійсно щиро вважаєте, що по всій Україні слід запровадити саме ірпінські схеми, де без грошей немає спорту?

Місто Ірпінь давно поділене на тих, хто сприймає і толерує подвійні стандарти, і на тих, хто глибоко стурбований корупційними практиками, які за Карплюка не просто стали нормою, а й приводом для піару та самовихваляння. Тому останні вибори – це водорозділ. Бо не можна публічно підтримувати тих, хто краде, і водночас тихцем допомагати тим, хто системно бореться зі злодіями. Тепер це або-або. Інакше Ірпінь так і залишиться корупційним клондайком, великою конфліктною “сірою зоною”, замість стати справді успішним містом. 

Саме тому я хочу почати цю щиру розмову. Розмову про те, яким має бути справді успішне місто. Яким має стати наш Ірпінь, приміром, у 2025 році. Поділюся баченням нашої команди. Для нас успішне місто – це місто сильної незалежної громади, а не місто імені одного князя та його вірної свити. 

Це місто, де депутати разом з мешканцями публічно обговорюють бюджети, генеральний план та плани детального розвитку територій, а не місто, де кожен новий клапоть землі забудовники відбивають під гучні протести місцевих мешканців за допомогою тітушок під прикриттям “учасників АТО”.

Це місто, де не блокують жителів будинків у їхніх під’їздах, щоб вирізати два останні дуби заради дороги до чергового незаконного новобуду. 

Успішне місто – це не бутафорія з набережних та стел творчого духу, а комфортні громадські простори, доступність, прозорість, відкритість та безбар’єрний рух, який потрібен не лише людям з інвалідністю, а й мамам з візочками, велосипедистам та старшому поколінню. Особливо взимку.

В успішному місті є робочі місця, садочки та школи, якісна медицина, басейни, супермаркети та базари, є свіже повітря, сосни, звірі і птаство, є природа, де можна відпочити, купатися і збирати гриби. Тут є дороги на Київ, розвинений транспорт і завжди є можливість сісти в сучасну електричку. Словом, є все, що потрібно для комфортного життя і немає страху, що завтра замість приватного будинку сусіда вам на голові втулять чергову “висотку”. Бо так захотів або дозволив “головний міський князь”.

Я добре розумію, наскільки складно це ідеальне місто втілити в Ірпені. Але ніхто не може заборонити нам про це мріяти. Відтак підтримка, вважайте, кожного десятого виборця Ірпеня, яку я отримала на минулих виборах, мені особливо цінна, оскільки переконує, що наші мрії затребувані і ми рухаємося таки в правильному напрямку. Бо людей, які знають, що не можна заплющувати очі на тотальне порушення закону, маючи надію, що крихти від пирога ляжуть плиткою та набережними до наших ніг, більшає. 

Тож “список 53-ох” – це не про “розстріли” чи “репресії”. Це я пишу з повним усвідомленням суті тих процесів як людина, чиї родичі були розкуркулені та репресовані, зокрема, і в 1937 році. “Список 53-х” – це нагадування про нашу спільну відповідальність за те, на що кожен з нас дозволив перетворити Ірпінь за останні 5 років. Дозволив з різних причин. Хтось через незнання. Хтось через нерозуміння. Хтось через байдужість. А хтось саме тому, що є частиною тієї корупційної схеми, яка глибоко укорінилася в Ірпені. 

Нині – слушний час зупинитися. Зупинитися, щоб подумати, яким наше місто дістанеться через 20 років нашим дітям. Бо це справді наше місто, а не їхнє. Бо саме кожен з нас відповідальний за те, яким буде Ірпінь у майбутньому. Яким він буде після Карплюка.

Авторка: Михайлина Скорик, мешканка Ірпеня