Громада Приірпіння

Це не перебільшення. Для того, щоб взяти для дитини талончик до окуліста, який випише направлення до медзакладу в Києві (Центру мікрохірургії ока) треба рівно стільки разів набрати реєстратуру дитячої поліклініки в Ірпені.

Перевірила на собі.

Ось доказ.

Вчора, 13 серпня, довелося обривати телефони, щоб дістати цей омріяний талончик.

А до того, як пройти квест “Обірви телефонну лінію” треба почекати з місяць влітку. Саме тоді, коли діти можуть лікувати очі, коли нема навчального процесу – окуліст, який приймає ДВІЧІ на тиждень – у відпустці.

Таким чином влада Ірпеня, яка фінансує цю вторинну ланку медицини – просто плюнула на зір дітей. Тепер окулісту треба витримати шквал дітей, які не могли пройти обстеження в лікаря своєчасно.

Моя сусідка поїхала відпочивати в Одесу і там вирішила пролікувати дитину – мала навіть більші проблеми з зором, ніж ми. Зір сину вона підняла практично до 100%. Це в неї зайняло два тижні. У мене ж зайняло практично місяць, щоб отримати лише папірець – направлення.

Я б могла його отримати і в Коцюбинському, на першому етапі. Але мала пройти ці 7 кіл пекла, аби здобути один папірець. Це далеко не лікування і не відновлення зону.

І для того, щоб довезти дитину до Ірпеня треба або чекати електричку (розклад дуже незручний) або їхати в Київ, щоб сісти на маршрутку до Ірпеня. Не всім щастить мати машину.

Ті, хто залишають 30 000 населення в підпорядкуванні Ірпеня – соціальні злочинці. Зараз в облраді нам в один голос всі співають, що нас всіх приєднають в один регіон і їм фіолетово, що від цього страждають діти.

Приєднати анклав до столиці – це цілком логічно. Це світова практика. Про це говорять експерти. Але набагато цікавіше проявляти свої амбіції про те, що має бути так, як сказали дорослі дяді в облраді, а не так, як зручно простим мешканцям, які у своєму щоденному житті пов’язані на 90% з Києвом і лише на 10% з Ірпенем. Та й ці 10 % можна мінімалізувати.

Коли ти приходиш в так званий ЦНАП в Коцюбинському (недопародія на ЦНАП), який нашвидкоруч робили перед виборами, то Вас слухають, консультуються з Ірпенем і… відправляють в найближчий ЦНАП столиці.

Коли мені треба було оформити декретні я на 8 місяці їхала в Ірпінь, а звідти мене направили в Бородянку… Тобто мами на останньому строці вагітності мали сідати на маршрутку і газувати з Коцюбинського в Київ, з Києва в Ірпінь, з Ірпеня в Бородянку, з Бородянки в Ірпінь, з Ірпеня в Київ і далі з Києва в Коцюбинське.

Коли я викликала швидку своїй 6-місячній дитині 2012 року, то нас з температурою під 40 везли через Київ до Ірпеня… Водій швидкої, коли я просила везти грудну дитину до столичної лікарні, яка ближче, мені казав, що є така річ як адмінпідпорядкування і я маю це прийняти.

А я не хочу це приймати. І разом зі мною не хоче цей маразм приймати ще 61% мешеканців селища Коцюбинське, які взяли участь в громадських слуханнях та висловилися за приєднання до Києва. Київрада підтримала нашу ініціативу і звернулася до парламенту.

І ніякі перевороти влади в Коцюбинському цю позицію не змінять.

В анклав доцільно запустити комунальний транспорт з столиці і люди будуть заощаджувати на проїзді. Нема мам, які зранку радо везуть в ірпіські садки чи школи на навчання дітей. Нам легше піти в ЦНАП Святошинського району, аніж їхати в Ірпінь, до якого навіть нема прямих маршруток з селища. Ірпінь пробував їх запустити, але ці маршрутки не користувалися попитом.

Годі знущатися з десятків тисяч людей. Ми не піддослідні кролики. Коли нам треба довести неефективність підпорядкуванню Ірпеню – ми будмо дзвонити не лише 65 разів в реєстратуру, щоб записатися до окуліста. Ми будемо дзвонити кожному, хто блокує цей процес.

І якщо хтось хоче відчути, як гарно і логічно бути під Ірпенем – хай проживе хоча б один день з життя мами, які треба боротися в таких умовах за здоров’я своєї дитини.

Не всі мами можуть собі дозволити страхову медицину. Не всі мами можуть кинути роботу і їхати в місто, яке в інший бік від роботи, щоб пройти лікаря.

Так, можна підписати декларацію зі столичним лікарем і не буде проблем… Але тоді це буде хрест на залишках медицини в селищі і ми не будемо взагалі тут мати медиків. Стаціонар, який був таким потрібний на 30 000 населення – закрили в березні цього року.

Тому всі люди, які мислять раціонально і логічно в інтересах громади, а не інтересами власних амбіцій знають: єдиний варіант приєднати селище до Києва.

І для тих, хто геть не в курсі, ми виграли в суді і приєднання до Ірпеня скасоване. Рішення остаточне і оскарженню не підлягає.

Авторка: Ірина Федорів, мешканка селища і журналістка