Громада Приірпіння

Новий Виборчий кодекс не передбачає паралельного балотування. Юристи вбачають у цьому порушення права бути обраним. Ситуацію вивчав Рух ЧЕСНО.

Наразі законотворці обговорюють можливе внесення змін до Виборчого кодексу. Зокрема, бар’єр для виборів за партійною системою пропонують знизити з 90 тисяч виборців до 15 тисяч.

Це означає, що за партійною системою, якщо розглядати Приірпіння, депутатів можуть обирати виборці Ірпеня, Бучі й навіть Гостомеля.

Якщо так станеться, то партіям доведеться шукати значно більше кандидатів, ніж на виборах 2015 року. Ситуація для політсил ускладнюється ще й тим, що гендерна квота не просто зросла з 30% до 40%, а стала обов’язковою. Раніше партії виконували цю квоту, зокрема, і завдяки паралельному кандидуванню.

Рух ЧЕСНО проаналізував дані із сайту ЦВК, аби зрозуміти, як працювало паралельне балотування на Приірпінні 2015 року.

Хто з кандидатів у мери Ірпеня та Бучі паралельно балотувався в депутати

В Ірпені 9 кандидатів на посаду міського голови паралельно балотувалися до Ірпінської міськради. 6 із них очолювали список партії. Це закономірно, адже місцевий партійний лідер, який ішов у мери, у разі поразки на одному рівні мав шанси стати керівником фракції, якщо його партія подолала б 5% бар’єр.

Тоді мером обрали фігуранта антикорупційних розслідувань Володимира Карплюка. Він же й очолював список партії “Нові обличчя”. Слід зауважити, що загалом на Київщині виборці віддають перевагу кандидатам-самовисуванцям. Так, майже 50% переможців виборів мера йшли як самовисуванці. Таким був і міський голова Бучі – ексрегіонал Анатолій Федорук. “Нові обличчя” спромоглися виграти вибори мерів лише у трьох громадах.

З-поміж тих, хто балотувався на посаду мера Ірпеня й водночас очолював партійний список, були Богдан Мельничук (ВО “Свобода”) та Ігор Панасюк (Партія захисників Вітчизни). Вони стали депутатами міськради, оскільки їхні політсили подолали 5% бар’єр.

До речі, Партія захисників Вітчизни, як показав моніторинг Руху ЧЕСНО, – це суто технічний проєкт, який брав участь у виборах лише у 2 з 24 громад. Це свідчить про те, що партійна структура взагалі не розвивається й політичний бренд використовується ситуативно для того, щоб завести до ради потрібних людей для формування більшості. “Свобода” ж охоплювала округи системно, але мала найвищий відсоток паралельних балотувань.

Якби паралельне балотування було заборонене, то ані Мельничук, ані Панасюк не стали б депутатами. Або їм довелося б ще на початку виборчої кампанії вирішувати, чи варто ризикнути й балотуватися на посаду міського голови, чи краще піти до ради.

“Я б на той час усе одно балотувався в мери, навіть якби не було паралельного балотування і я не переміг би в мери. Я б пожертвував статусом депутата. Люди мають розуміти, що є опозиція й вона якісна. Коли є кандидат у мери від партії, то він показує громаді, що є лідер, і тягне рейтинг партії вгору. Це можливість завести в раду більше партійців, яким ти довіряєш. Ну от не став би я мером і депутатом. То й що? Був би депутатом хтось із моїх побратимів. Я б до нього пішов помічником. Це, як і в депутата, робота, яка не оплачується. З тією різницею, що помічник не має на сесіях права голосу. Вирощувати собі заміну – це теж потрібна річ”, – каже Богдан Мельничук.

Проте не всі кандидати на посаду міського голови очолювали партійний список. Так, БПП “Солідарність” і ВО “Батьківщина” подолали 5% бар’єр, але їхні кандидати в мери не стали депутатами. Висуванцем БПП був Ігор Мазур. Його навіть підтримали напередодні виборів кілька кандидатів своїми заявами. За результатами виборів, він посів друге місце, однак у внутрішньопартійному рейтингу з-поміж 36-ти кандидатів був 35-м, одержавши дещо більш ніж 4% голосів. Для порівняння: його однопартієць, який мав найкращий результат, здобув 25% підтримки виборців.

“Я б залишив паралельне балотування й не позбавляв громадян їхніх прав. Що є в нас? У нас є ім’я. Інститут репутації коштує дуже дорого. А що є в забудовників? У них є гроші та ресурси. Чим можна з ними тягатися? Тільки чесним ім’ям. Вони візьмуть під нові бренди гроші, заведуть так звані нові обличчя. Це будуть медведчуківці, регіонали. Їм придумають красивий фантик, і люди їх знову оберуть. А політики з іменем будуть позбавлені можливості за допомогою свого доброго імені вести список. І залишимося ми в тих самих умовах, якщо не в гірших. Кадри вирішують усе”, – зазначає Мазур.

“Але за відсутності паралельного балотування не варто сподіватися, що ми зможемо здобути більшість у раді й контролювати таких, як Карплюк. Це може перетворитися на вічне протистояння, яке в очах громади матиме вигляд боротьби за владу. І від цього опозиційні сили знов-таки програють, бо люди сприйматимуть це як боротьбу за владу, а не за цінності. На жаль. Треба думати за таких умов, як знайти на посаду мера господарника, а не політика. Щоб у нього за плечима були успішні проєкти, щоб він знав регіон та його проблеми. І тоді він міг би спиратися на ціннісних депутатів, які за найсприятливіших умов можуть утворити робочу коаліцію в міськраді”, – додає Мазур.

Представник “Батьківщини” Михайло Ковальчук теж не потрапив до ради. Як й Ігор Мазур, він не очолював партійний список, а його результатом було 21-ше місце у внутрішньопартійному рейтингу.

Не стали депутатами й нині покійний ексрегіонал, ректор податкової академії Петро Мельник, який балотувався в мери від Селянської партії України, Вадим Бєлов, висуванець радикалів, та Ігор Борзило, котрий представляв проєкт колишніх регіоналів “Наш край”.

Серед кандидатів у мери була лише одна жінка – очільниця списку “Сили людей” Мирослава Свистович. Але ця партія не подолала 5% бар’єр, тому Свистович теж не потрапила до ради.

Що стосується Бучі, то там паралельно балотувалися представники 4 політичних сил. Троє з них очолювали партійний список. “Свободівець” Іван Окоєв не пройшов на посаду мера, але став депутатом. Як і перший номер списку технічного політичного проєкту – Партії захисників Вітчизни – Олександр Таможній. Цікаво, що Окоєв водночас висувався ще й до облради. Саме у “Свободи” була найбільша кількість паралельних балотувань.

Сергій Лисенко, котрий очолював список “Сили людей”, не потрапив до міськради, бо партія не подолала 5% бар’єр і в цьому місті. Як і політичний проєкт “Республіка”, який представляв кандидат у мери Руслан Хасанов.

Журналістка Михайлина Скорик-Шкарівська, котра на парламентських виборах 2019 року балотувалася від партії “Голос” у 95-му окрузі, до якого входять Києво-Святошинський район і Приірпіння, наразі є помічницею нардепа Ярослава Железняка й відповідає за партбудівництво на Київщині.

“Ми б хотіли, щоб кандидат у мери мав право очолити список. На попередніх виборах був номер 1, який потрапляв до ради, якщо партія долала 5% бар’єр. Бо виходить так, що ти своїм ім’ям ведеш у раду команду, та якщо ти прогаєш, то до ради заходить команда без лідера. І далі відбувається “тушкування”, перефарбовування, а ти не голова фракції й не маєш впливу на цю команду, не можеш відповідати за її дії. Ми не проти подвійного балотування однієї людини до рад різних рівнів. Причому це стосується не лише рівня “кандидат у мери – кандидат у раду ОТГ”, а й “кандидат у раду ОТГ – кандидат в облраду”. Рівень райрад залишився неочікувано, тому складно оцінювати доцільність потрійного балотування. За логікою адмінреформи, їх мали б прибрати. Але ми розуміємо, що районні депутати залишаться як рудимент і будуть розпорядниками спільного майна укрупнених районів з невизначеними наразі функціями”, – зазначає Скорик-Шкарівська.

Очільник Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко наголошує, що райради мали б формуватися не безпосередньо виборцями, а депутатами рад ОТГ:

“Я б застосовував непрямі вибори. Але ми не можемо без змін до Конституції формувати райради з депутатів рад громад. Якщо внести зміни, то райради не будуть органами місцевого самоврядування, а будуть представницькими органами для координації міжмуніципального співробітництва. А політикам це все заскладно. Останнім часом, коли ти говориш щось складніше, ніж 2+2, то від цього відмахуються”. 

Як розповів Руху ЧЕСНО член профільного парламентського підкомітету Віталій Безгін (“Слуга народу”), наразі вирішують, де зробити адмінцентр району, до якого увійде Приірпіння, – у Бородянці чи в Ірпені.

Хто балотувався паралельно до міської та обласної рад

Паралельне балотування частіше траплялося серед кандидатів у депутати міськради, райради та облради. Однак у Приірпінні була унікальна ситуація – райради як такої раніше там не було. Отже, жоден з кандидатів до Ірпінської чи Бучанської міської ради не висувався до райради, бо їхні округи не збігалися територіально. Проте чимало політиків спробували свої сили на виборах до облради.

Найбільше паралельних кандидувань було у представників “Громадянської позиції”. Четверо кандидатів прагнули отримати мандати депутатів ІМР і водночас балотувалися до облради. Це Олександр Великодний, Богдана Великодна, Алла Коваль та Ірина Чередниченко.

З-поміж 3 кандидатів-“свободівців” (Ігоря Домбровського, Миколи Синиці та Валерія Степанюка) депутатом облради пощастило стати тільки одному – атовцю Ігорю Домбровському. Виборці обрали його і до Ірпінської міськради, і до облради. І він вибрав обласний рівень.

“Ви маєте розуміти, що паралельне балотування дає свої плюси та мінуси. Якщо команда чесних і порядних людей, то вони тягнуть рейтинг угору. Так само, коли у списку є заплямовані кандидати з кримінальним шлейфом, – вони будуть тягнути його вниз. Повинна бути партійна відповідальність: якщо лави партія за 5 років не почистила, вона має за це заплатити. А як ні – хай пояснюють, як і чому кандидують заплямовану людину. Різні ради – це ради місцевого самоврядування. І кандидати йдуть представляти одну й ту саму громаду на різних рівнях – місто, район, область. Округ міста по суті входить в округ, який веде до райради, і цей же округ входить до округу, що веде до облради”, – каже депутат обласної ради Домбровський.

“Свободівець” ще не знає, на який рівень піде цього разу. Каже, що рішення ухвалюватиме партійний осередок. Стосовно того, що тепер один кандидат не зможе балотуватись і в мери, і до ради, то його позиція збігається з позицією Мазура:

“Навіть якщо рейтинг кандидата в мери є завідомо програшним, це не означає, що він не має балотуватися. Лідер тягне список угору, а отже, у цій ситуації ним доведеться жертвувати. Жертвувати для того, щоб політична сила могла підвищити свій рейтинг. Звісно, фракція без лідера – це складніший варіант. Але це ще один виклик для лідера, як утримати людей від “тушкування” та політичного перефарбовування. Зрештою, “тушки” – теж частина політичної пам’яті. Виборці мають розуміти, хто є хто, й оцінити, що робила політична сила для якісного партбудівництва”.

“Свобода” мала найвищий відсоток паралельних балотувань в області.

Крім Домбровського, жоден з кандидатів, які балотувалися паралельно до обласної та міської ради Ірпеня або Бучі, не отримав мандата депутата облради.

Щодо “Батьківщини”, яка мала майже вдвічі нижчий, ніж у “Свободи”, відсоток паралельних балотувань в області, то в депутати Ірпінської міськради та водночас до облради йшли теж троє – Андрій Кравець, Анатолій Мороз і Юрій Романенко.

Троє кандидатів балотувались і до міської, і до обласної ради й від “Нашого краю”. Це Вадим Башун та Леонід Танцюра, які фігурують у справі щодо дерибану Біличанського лісу, а також Олександр Сайко.

Сили в паралельному балотуванні спробували й два “укропівці” – Андрій Домнік і Петро Ященко, а також “радикалка” Вікторія Джус, яка є адвокатесою.

“Порушувати права людей, згідно з Конституцією України та чинним законодавством, не можна. Якщо людина хоче балотуватися в ради різних рівнів і закон це дозволяє, то це її право. Проте не може ж один громадянин одночасно бути депутатом двох рад. І якщо перемагає на виборах до двох рад, йому потрібно обирати, на якому рівні представляти інтереси громади. Але зрозумійте, що кожне законодавче обмеження має плюси та мінуси для будь-якої особи. Ось запровадили гендерну квоту. І ніби мені добре як жінці-кандидатці. Жінок більше буде в політиці. У парламенті вже більше. А от для чоловіків це обмеження. Ну не можуть вони тепер більше бути у списку, якщо кількість перевищила 60%”, – зазначає Джус, яка ще не міркувала, чи балотуватиметься знову.

Усі перелічені вище кандидати не здобули представницького мандата навіть у міськраді. Відтак майже для всіх, окрім Домбровського, паралельне кандидування до облради не дало бажаного результату.

Не стала депутаткою Ірпінської ради і “опоблоківка” Юлія Кульчицька, яка організовувала поїздки на “Антимайдан” та є пасторкою церкви Сандея Аделаджі. Але її ввели у виконком. (Оновлено)

Перед місцевими виборами деякі політики “перетікають” з уже нерейтингових політичних проєктів до тих партій, котрі можуть їм дати шанс здобути мандат. Така тенденція вже спостерігається в регіоні. Так, серед тих, хто розносив під час карантину коробки з “гречкою” з брендуванням “Європейської солідарності”, був ексрегіонал Дмитро Христюк, який на місцевих виборах 2015 року до облради очолював список партії “Нові обличчя”, але до ради не пройшов. Згодом він кілька років був заступником міського голови Володимира Карплюка та фігурував у справі щодо виведення коштів на рахунок ФОПа-мерця.

Що стосується Бучі, то, хоча тамтешня рада має майже стільки ж мандатів, як й Ірпінська, паралельних балотувань там було значно менше. Дехто з тих, хто висувався в депутати Бучі, випробував свої сили й до облради. Крім уже згаданого “свободівця” Окоєва, до Київської обласної ради йшли представник “Батьківщини” Олег Сотніков, кандидат від “Сили людей” Володимир Дрьомов, представниця “Опоблоку” Олена Грищенко та двоє висуванців “Громадянської позиції” – Леся Макарова й Кузь Олег.

Гендерна квота

На місцевих виборах гендерну квоту вперше запровадили 2015 року. Потрібно було мати у списку 30% жінок. Але тоді санкцій за її невиконання не було, як і були відсутні додаткові бонуси за дотримання цієї квоти.

Тепер же ЦВК вперше в історії України не реєструватиме список партії, якщо виявить порушення квотного принципу. Квота – 40%.

Так, на Київщині понад 350 кандидаток балотувалися 2 і більше разів. Це майже третина паралельних балотувань.

Зазвичай гендерну квоту закривали частково й шляхом паралельного балотування.

В Ірпені із 17 паралельних балотувань до облради було 5 кандидаток. Це дещо менш ніж третина. У Бучі таких кандидаток була рівно третина – дві з шести.

Окрім дискусії стосовно повернення паралельного балотування та зниження партійного бар’єра, гострим залишається питання щодо застави на місцевих виборах, яка надміру зросла.

Наразі такий розмір застави ускладнює доступ до політики, і навіть зменшення його вдвічі, як пропонують парламентарі, не може позитивно на це вплинути.

Нагадаємо, Рух ЧЕСНО проаналізував, які правила виборів будуть у малих громадах, згідно з чинним Виборчим кодексом.

Авторка: Ірина Федорів, головна редакторка Руху ЧЕСНО