“Росіяни завернули авто з 5 дітьми. Стріляли у спину. Нас, поранених, евакуювали на руках ЗСУ”, – Наталія

0

Російські солдати наказали їм зупинитися. Вони зупинилися. Наказали їм вийти з машини. Вони з дітьми на руках вийшли. Після цього російські солдати наказали їм розвертатися і їхати назад. Вони так і зробили. Щойно вони розвернули авто – росіяни відкрили по них вогонь у спину і стріляли, поки машину було видно.

На момент обстрілу, за словами Наталії, в машині було четверо дорослих та п’ятеро дітей віком від 1,5 до 11 років. Діти сиділи на руках у дорослих і їх було добре видно в машині. До того ж, лобове, бокові й заднє скло були обклеєні написами: “Діти”.

Родина з Гостомеля потрапила під обстріл на ворожому блок-пості в Бучі. Жінка з півторарічною дочкою отримали поранення. На обстріляному авто люди проїхали кількасот метрів і заховалися в одному з дворів по вулиці Тарасівській. Там їх знайшли місцеві, привели до них лікарку Ірину, яка більше двох тижнів провела в окупації в Бучі і на той час вже облаштувала на Тарасівській свій шпиталь. Вона надала їм першу медичну допомогу. Як ми вже писали, Ірина допомагала в Бучі багатьом пораненим і була щасливою, коли дізналася, що обстріляна в авто жінка з дитиною зараз у безпеці.

Життя родини з Гостомеля змінилося 24 лютого вночі, коли ворожий десант вперше висадився на території Гостомельського аеропорту. Наталія з чоловіком зібрали дітей і перемістилися в підвал. Пізніше до них приєдналися друзі – родина з двома дітьми.

https://lh4.googleusercontent.com/iXEWx86RI1UhioVNOcUW9bmonY-0t4eC97t5jnHmg1V4D3MtH-kTO0UaQ9rvP6jSuDBKMBPL3kQ7JoI5NJj0CWidgzD5SMb4AyCLF9mf7v8UOEzh5_QE5C-FdqfxW6ASimhsIq4G

Фото в підвалі будинку Наталії. Вона з дитиною на руках та сусіди.

 

Усі чекали, що от-от наші військові відіб’ють ворожі атаки й буде все як раніше, до війни.

Але так, як було до війни, вже не буде ніколи.

“Десять днів ми ховалися в підвалі приватного будинку в Гостомелі. Спали одягнуті. З 24 лютого, з самого початку війни, Гостомель був фактично в повній окупації. З нашого вікна було видно як десятки ворожих вертольотів летять і стріляють в бік Гостомеля. Наш будинок в центрі селища. Ми побачили як їх стає все більше, як почали йти танки з літерою “V”. Дуже багато танків. У мене троє дітей – 10 років, 3 роки й 1,5 роки. І в куми два хлопчика – 7 і 11 років. Було дуже страшно, діти плакали”, – розповідає Наталія.

https://lh6.googleusercontent.com/7Jg6qesS-ZfgYdHqGsEAeGk4E8hA3Y_agh2DdsFw8r0wqlzIE_LbOjYjTarQtrMIyaNztFS3v6VFhmvvS5IDH84EFiXzwo1UhoAnWn6B59asb5D1d-FDIrU3Mw-Cg9tDsA7ieijG

Так в підвалі спали діти Наталії.

 

Спочатку жінка сподівалася, що війна швидко закінчиться, але зникло світло, пропав газ і з малими дітьми в підвалі було дуже складно. Тому, родина 3 березня прийняла рішення евакуюватися з селища самостійно. За ці 10 днів в Гостомелі не було жодної офіційної евакуації.

“Ми виїхали з Гостомеля 5 березня. Після того як снаряд потрапив у наш гараж, моя й кума машини згоріли й згоріла сусідня хата, ми з чоловіком твердо вирішили, що треба якось вибиратися. Знайомі дали номер телефону волонтера, щоб той розповів, де безпечний шлях. Волонтер порадив вибиратися через Бучу, що нібито Буча вільна. Ми зібрали дітей, взяли речі першої необхідності й потихеньку на машині чоловіка виїхали в бік Бучі через вулицю Рекунова та Інститутську”, – пригадує Наталія.

https://lh6.googleusercontent.com/AWZMhYlp0-AKenkg0h3vWFkrVVKQCmozHP8fA0yKGO6MM15KikBvb5fhqqBceTG5I3d6n3F_uS7THeXG6Nl8Y3ZKUwcNLJsNP2I_4Ekh76rzXE361LAZXEAv4bZI7K6Kd5PzVyjq

Подвір’я родини Наталії, на якому згорів гараж, машина жінки та автомобіль кума. Фото – Юрія Марчук

 

За словами жінки, дорогою вони бачили багато російських танків з літерою “V”. Вони дивом їх об’їхали. Весь час молилися. Танки стояли в Гостомелі біля житлових будинків і на дорогах.

“Якимись вуличками ми виїхали на Бучанський залізничний переїзд. Було дуже страшно, багато російських танків, я навіть заплющила очі, щоб не дивитися. Ми їхали на аварійці дуже повільно. Скрізь на склі машини були написи “Діти”. За переїздом ми повернули праворуч, в бік Ірпеня. Але там на нас направив дуло ворожий танк з великою літерою “V”. Біля танку стояли двоє військових зі зброєю. Жестом вони наказали нам зупинитися. Чоловік зупинив авто. Вони показали, щоб ми вийшли. Моя подруга сиділа на передньому сидінні з сином, а я сиділа з півторарічною Варварою позаду. Ми вийшли з дітьми на руках. Чоловік почав кричати, що у нас діти, зброї нема. Тоді один з російських військових почав кричати нам: “Разворачивай, разворачивай, я сказал!”

https://lh4.googleusercontent.com/CcZz3djIW5IqICz_7BbFllIM97_5ekSY9WLCLH9a50ZiUQ_UV0MD787gkC37gg7r24izoK3-nlEAgJgageUcFwYLGXT4fRWk0B4vRlpqKPWRXr2elbclNHGgYo9h257ox9vdp9zZ

Розстріляний автомобіль, на якому їхала Наталія з родиною. Фото бучанця Олександра Шевчука. 

 

Ми сіли в машину й чоловік почав розвертатись і їхати назад. І в цей момент вони відкрили вогонь по нашій машині. Фактично, почали стріляти нам в спину. Коли ми вже трохи від’їхали, мені куля залетіла в литку й пробила її наскрізь, я сину сказала, щоб нахилився. Вони весь час стріляли нам вслід, поки ми не повернули на Тарасівську.”, – розповідає про зустріч з російськими військовоми Наталія.

Жінка пригадує, що від шоку не відчула біль одразу, а лише гарячу кров, яка стрімко текла з рани:

“Почала плакати дитина і я побачила, що уламок пропалив їй штани й далі пропалював стегно. Я почала зривати з неї штани. Але опік вже був дуже великий на ніжці Варвари”.

https://lh5.googleusercontent.com/hoj_z115rAml1yZx5c_M3h5-BmF6njlAuPS4WJ3Y06mu2XRN-CaJFAEaGArcPpdQLgbeSaxuj-RKcn1AHbbBAXQORh7VE405_zu1RjgF11aWXXiVsam6jd61in6_BrrnuDvnSfTx

Поранена ніжка дочки Наталії Варвари

 

“Назад на переїзд ми вирішили не повертатися, а поїхали прямо – на вулицю Тарасівську. Ми були вперше в тому районі й думали, що там є об’їзна дорога в Ірпінь. Ми заїхали в кінець вулиці й побачили, що там тупик. Добре, що до нас вийшли люди з будинку, вони занесли мене в квартиру. Почали телефонувати в швидку, але швидка сказала, що їхати не буде, тому що небезпечно. Потім прийшла до нас Ірина, вона перев’язала ніжку дочці, а мені дала знеболювальне. Я дуже вдячна їй за допомогу. Тоді вже нога почала боліти дуже сильно. Я блідніла, відчувала, що втрачаю свідомість і просила обливати мене водою, бити по обличчю, але не давати мені заснути”, – пригадує страшні події того дня Наталія.

https://lh4.googleusercontent.com/g3hbEZdWEH5HdymVgZd-C-YcSdV6eqbqxIwrj6EjCw6V0x9AChMFpJtHmKQGgUA0l7HUYbN91RtPaGwoTwsxYRjaUAtrHLJzr45EHcJFtO4r3JdCzu4RCVl6cA6Imd11GEAhc8-V

Куртка Наталії, яка лежала в багажнику їхньої автівки, була перетворена на решето.

 

Кіт, якого родина забрала з Гостомеля, з переляку втік у Бучі й більше не повернувся.

Наступного дня чоловік на ім’я Микола, який прихистив на ніч в своїй квартирі родину з Гостомеля, сказав, що треба вибиратися, тому що росіяни будуть наступати на Лісову Бучу.

“Мені дали палицю, об яку я могла опиратися, але йти було дуже важко. Частину дороги я повзла на колінах, частину стрибала на одній нозі, чоловік вів і ніс дітей. Зовсім незнайомі люди несли мене на плечах. Так ми пройшли стежкою вздовж залізниці до Ірпеня, а вже там біля Романівки нас зустріли українські військові й донесли мене до автобуса для евакуації”, – розповідає Наталія.

https://lh5.googleusercontent.com/5BPUEN3pnSUY0sNKH_znjpCuOrMLPb6j0m4wYcadCcLB53_d3i6wJ73WF2NtrclFbZnJW7JfUhIzxBuBGIAnOdxrkEmR-spf3l98BG97Sf6u-DHObQEH76x_pUo2RfUZf4Tnolfp

Син Наталії несе речі через міст на Романівці. Фото Олександр Ратушняк. 

 

Зараз Наталія перебуває на лікуванні в одній з клінік Німеччини. Їй вже зробили 7 операцій на нозі, але рана загоюється дуже повільно. За словами лікарів, перебувати в лікарні Наталія буде ще щонайменше місяць.

https://lh6.googleusercontent.com/BWkAL_RsLu2X57DNYxamhFyz7NS_WQFvqzk8qiTyQXv3dIyd67CTl3uqyuMwz8RbDev_QCmKTdoxPTx36R2_pCQzto1-DY2-kt8hS4KfUzjtWDvDHGSwgjvgX3CFOQXxiaRhdZDj

Так зараз виглядає нога Наталії.

 

“Мені пояснили, що такі рани не зашивають, вона повинна сама якось підсихати й загоюватися. Куля пройшла гомілку наскрізь але, хвалити Бога, кістку не заділо”, – говорить Наталія.

https://lh3.googleusercontent.com/ZGTO8lmuimn3zm63iQWqcYXiX0GSK3v8U-sGNAryyvSMB5zNIxpZu_xMNwt3K8rHaoiKlzMSZFMXWrn_rlsXu3DYRhAYciplP8bTGsVpo-xZSMazdX3wHtBz_cIFRoDNqVmdoTNG

Такою щасливою була родина Наталії до війни.

 

Маленька Варвара зараз перебуває в шпиталі разом з мамою. Їй зробили операцію з пересадки шкіри. Зараз вже рана почала загоюватися.

Цей репортаж є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створеної у партнерстві з  JusticeInfo.net – Fondation Hirondelle.

Авторка: Олена Жежера

Leave a Reply

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539