Громада Приірпіння

Одіозний депутат в рясі Микола Ільницький – не мешкає в селищі Коцюбинське. Обрався, очевидно, аби за 5 років каденції пролобіювати одне-єдине питання – приватизацію дитсадка “Білочка”. Тут він, як стало відомо, торгував секонд-хендом та здавав кімнати під готель.

За весь час на сесії від нього не було чути ЖОДНОЇ іншої ініціативи для громади, жодного питання, яке хвилювало б мешканців округу  за весь час, який ходжу на сесії, я так і не почула.

3 червня в угоду більшості ради, яка своїм рішенням за підтримки екс-регіонала Вадима Садовського, дозволила приватизацію дитсадка, Ільницький зібрав виборців, аби ратувати за приєднання до Ірпеня.

Про збори депутат проінформував, як і більшість інших місцевих обранців, за день. А це – пряме порушення Статуту територіальної громади. 

На збори з цього округу через таке інформування зібралося аж близько 20 осіб. Це при тому, що для кворуму в окрузі на збори має вийти понад 50 % мешканців округу.

Але кого хвилювали законні процедури, якщо все було вирішене наперед на таємній сесії 20 травня?

Пунктуальністю обранець громади не відзначився. Запізнився більш, як на півгодини. Перед виборцями традиційно з’явився у рясі. Депутату в рясі Конституція давно не писана. У рясі він ходить і на сесії попри те, що церква відділена від держави.

Розмову на зборах отець з мандатом почав з того, що маніпулятивно нагадав всім присутнім про Царство Боже.

Але людей на зборах цікавили цілком “земні” питання. Зокрема те, хто надав дозвіл на встановлення газової заправки за будинком на Пономарьова, 34.

Мешканці округу збирали підписи, що вони проти того, щоб під їхнім будинком встановлювали газову заправку і направили звернення депутатові Ільницькому з цього приводу.

Ільницький це звернення у свою чергу перенаправив до прокуратури, яка перенаправила все до СЕС. Ті відписались, що не мають повноважень перевіряти дозвільну документацію. Питання, що піднімали виборці, результату не принесло й по суті закінчилось черговою відпискою. Тобто функція депутата у нас – переслати папірець!

На сесії ніхто це питання не піднімав, хоча будинок по вул.Пономарьова 34 досить великий і тому будинок має аж 2 депутати.

Знаючи це, люди зателефонували щодо цього питання і депутатові Євгенові Дзюбі запросили його також на ці збори. Коли він прийшов,то запевнив, що особисто заміряв відстань від заправки до будинку, і вона, з його слів, у межах допустимого.

І більше депутатів ця тема на обговренні не цікавила. Таке враження, що наші депутати взагалі не розуміють, через що люди підняли галас. Дійсно, територія, де встановлено заправку – приватна. Але що ж виходить, тут можна робити будь-що? От цікаво, а якщо на території приватного дитячого садка хтось захоче відкрити бордель, це також буде в межах закону?

Далі наші депутати вирішили показати громаді, як вони тяжко працювали всі ці роки. Дзюба сказав, що ремонт футбольного поля – це нібито його заслуга.

Хочу нагадати нешанованому депутатові, що він тут ні до чого. І люди про це добре знають. Кошти на ремонт майданчика вибивала я особисто.

Видно, депутати організовували збори практично одночасно і в один день, бо планували, що ми на всі збори не встигнемо прийти й виборцям можна буде без проблем навішати на вуха передвиборчу локшину.

Потім Ільницький, який, нагадую, не коцюбинчанин, таки озвучив чого саме прийшов. Він роз‘яснював мешканцям про всі вигоди приєднання Коцюбинського до Ірпеня.

Почав зачитувати, який настане рай та Божа благодать в Коцюбинському, коли нас ощасливить у повній мірі своєю владою пан Володимир Карплюк. І дороги відремонтують, і парки збудують (це у Карплюка “фішка” така, облаштовувати парки, щоб потім швидше продати житло на забудованих зелених зонах і саме тому він так переживає, що про те, що він облаштував парк ніхто не пише, а про те, що рубають – всі), і садочок новий збудують…

А коли у Ільницького запитала, чого ж депутат мешкає ближче до Києва у Софіївській Борщагівці, а не в Ірпені, Ільницький витримавши паузу, заявив, що я, мешканка селища, псевдодепутат (!!!) і прийшла зіпсувати йому збори, бо його люди тепер не слухають.

Тобто навіть ряса вже не допомагає депутату спілкуватися з громадою, яка вимагає відповіді на цілком прямі запитання.

Тим часом ми збирали підписи у присутніх людей за приєднання до Києва. Але ані Ільницького, ані Дзюбу ті, хто хоче до Києва – не цікавили. Жодної людини окрім Дзюби, серед тих, хто дійсно мешкають в цьому окрузі і були присутні на зборах, не висловились за приєднання до Ірпеня.

До слова, Ільницький протоколу зборів взагалі не вів і при потребі ми засвідчимо це на суді. А Дзюба напередодні зібрав аж 3 підписи за приєднання до Ірпеня. Ми бачили його підпис, підпис його дружини та доньки.

Дзюба повідомив, що на сесії 20 травня не був, бо у цей час був на дачі. Ви уявляєте, щоб вирішували таке важливе питання, як приєднання селища до Ірпеня, а частина депутатів не проінформована (Надія Бігун, Ірина Федорів), голова регламентної комісії депутат Костянтин Коваленко на відпочинку, а депутат Євген Дзюба – на дачі!!!

Депутата Миколи Ільницького теж не було. Він про це повідомив на зборах, прикриваючи це тим, що стався технічний збій. Але він про це воліє мовчати на сесії й не піднімати це питання. Приватизація дитсадка – це ціна мовчання Ільницького на сесіях.

Про те, що громада не була проінформована  – ми говорили не одноразово.

Тон депутата в рясі змінився, коли виборці почали розпитувати про садочок на Меблевій.

Почав Ільницький переконувати, що він зробив благе діло для селища, бо садочок був в страшенно занедбаному стані, а він його відремонтував, та зробив там реабілітаційний центр, який був вкрай необхідний Коцюбинському.

І біженці там живівуть, бо вони, виявляється, такі самі мешканці селища, як і ми з вами. А на запитання, чому ж він не зробив там садочок, відповів, що сусідство садочка з лікарнею неможливе за санітарними нормами.

От мені цікаво, а розводити курей поряд з лікарнею, санітарні норми дозволяють? Ільницький наголосив, що кури – то божі тварі й ми нібито не розуміємо, що людям нема що їсти.

Про те,що переселенцям треба допомога – ми чудово розуміємо і неодноразово надсилали вакансії переселенцям і з ресторанного бізнесу і з “Ашану”.

А діти, яким треба дитсадок, то, виходить, не Божі створіння?

Далі Ільницький заявив, що за матеріалами БТІ – це взагалі не дитсадок. На що вже заперечив навіть депутат Євген Дзюба, який наголосив на тому, що депутати не голосували за відповідні зміни й вони досі є непогодженими.

Воно й не дивно, що у листі за підписом прокурора йдеться про те саме: приватизована будівля за документами є дитсадком. Перепрофілювання не було.

Тобто виборцям депутат в рясі, який говорить про Царство Боже – просто надає свідомо недостовірну інформацію.

Мешканці однозначно дали зрозуміти депутату, що Ірпінь їх не цікавить, і більшість воліє стати частиною Києва. Ну, тут почалась вже відома всім пісня в два голоси (Ільницький та Дзюба) про те, що закон не дозволяє приєднання до Києва ні в якому разі, Ірпінь – наш єдиний варіант, і якщо ми не приєднаємося до Ірпеня, то нас взагалі залишать без бюджету, і ми під Києвом вимремо, як мамонти!

Коли я запропонувала Ільницькому за роз’ясненням звернутися до Конституційного суду, якщо він не розуміє українського законодавства, він відмахнувся і сказав: “Господи, помилуй!”

Правові роз’яснення ситуації дав секретар Київради, який за освітою юрист. Він наголосив, що об’єднання з столицею можливе. І дійсно, що за всі роки незалежності України до обласних центрів не приєдналися жодні населені пункти?

Тоді про що ж писали у листівках з чорним піаром проти депутатки Ірини Федорів? Як так сталося, що Пуща Водиця приєдналась і туди запустили комунальний транспорт? А ми не можемо, бо закон не довзоляє? Що закон змінили? І чого ж так переживати, якщо за законом приєднатися до Києва нібито неможливо? Навіщо тоді листівки на глянцевому папері?

Таке враження, що в раді не люди сидять, а божки, які і не глянуть в наш бік.

Взагалі, вся зустріч пройшла в досить таки напруженому форматі. Люди намагались зрозуміти, чому влада їх не хоче чути, а влада, в особі депутата Ільницького, вперто демонструвала людям свою зневагу та байдужість.

Подивившись на цей “театр одного актора”, люди взагалі втрати до нього інтерес. Тому пан Ільницький змушений був поїхати ні з чим, а народ ще довго і жваво обговорював перспективу приєднання Коцюбинського до Ірпеня, і ще бальше впевнився, що з такими депутатами громаді ніщо хороше не світить.

На сесії, зрозуміло, позицію громади і волевиявлення виборців ніхто не висвітлив. Ані Ільницький, ані Дзюба не виступали. Не було чути й депутата Петра Бомби, колеги Ільницького, який обіцяв виборцям донести їхню точку зору на сесії.

Але депутати мовчали не лише про позицію людей щодо приєднання до Києва і проти приєднання до Ірпеня. Про те, що мешканців турбує газова заправка ані Ільницький, ані Дзюба не згадали. Ніхто не переймався, що його виборців не пускають на сесію.

Ільницький тягнув руку за Ірпінь. То хай би туди й переїхав!

Але є ще один цікавий факт, який змусив нас згадати про ці слухання саме зараз, після сесії. Депутат Микола Ільницький, який мешканців селища переконував, що лише Володимир Карплюк дасть все, що треба, був помічений журналістами під КМДА у місті Києві. Це було в п’ятницю – 12 червня.

Факт присутності Ільницького під КМДА нам підтвердили також журналісти 1+1.

Пане Ільницький, то чого ж Ви до Києва їдете вирішувати свої питання, а нас відправляєте в Ірпінь? Вам ближче до Київради? І ми туди хочемо!

До слова, нагадаю, що звернення на доручення виборців депутатки Ірини Федорів, селищний голова екс-регіонал Вадим Садовський, назвав зрадою виборців.

Якось дивно виходить, Вам не здається? Пане Ільницький, чого ж ви виборців кидаєте в Ірпінь, а самі у Приірпінні не живете і ходите до Київради? То хто ж нас зраджує і головне, заради чого: ділянок в лісі і приватизацій наших дитсадків?

Авторка: Ольга Матюшина, мешканка Коцюбинського