Бурмістр Юзефова: Якби поводився, як ваші мери, давно був би на безкоштовному харчуванні

0

В Україні швидкими темпами впроваджується адміністративна реформа. За приклад всім ставиться Польща, де не один рік попередній владі було заборонено брати участь у виборах.

Селищні громади в Україні сприймають “децентралізаційні” дії влади вороже, бо надважливу для країни реформу здійснюють екс-регіонали у своїх, а не їхніх інтересах. Під Києвом люди навіть зносять під селищні ради шини – хочуть упередити дерибан своєї землі забудовниками.

Аби на власні очі побачити, як живуть поляки після адмінреформи і зрозуміти, що в Україні відбувається не так, польські колеги запросили українських журналістів відвідали невеличкі міста навколо Варшави. Ці міста подібні до міст та селищ Приірпіння, де за землю під Києвом йде війна між забудовниками та активістами, але польські децентралізовані міста живуть без багатоповерхівок і процвітають.

Одне з таких міст – Юзефів. Місто розташоване поряд зі столицею, має розвинену інфраструктуру, має великі лісові масиви, кількість населення більше 20 тисяч мешканців. Місто так само як Буча та Ірпінь навпіл розділене залізничною колією.

Доїхати до Юзефова можна з самого центру Варшави на сучасній, майже безшумній електричці. Дорога займає близько 30 хвилин.

Приміське сполучення вражає тим, що тут все оснащене для зручності решітками для перевезення велосипедів та пристроями для комфортного пересування в громадському транспорті людей з особливими потребами.

1

Про те, як “комфортно” до столиці у години-пік добираються з Приірпіння до столиці – навіть не треба порівнювати. На вокзалі у Польщі перше, що кидається в очі – велика велопарковка.

Взагалі, велосипеди й велодоріжки тут скрізь.

“Дуже зручно приїхати з дому на велосипеді до електрички, залишити велосипед до вечора і їхати до Варшави на роботу електричкою,” – розповідають місцеві.

1

У нас водії часто їдуть просто у столицю на своїх машинах, примножуючи затори. У кращому випадку свідомі люди залишають авто на Академмістечку.

Привокзальна парковка не лише для велосипедистів, а й для водіїв авто. Вона безкоштовна для тих, хто має місячний проїзний на електричку. Квиток такий коштує  90 злотих – це трохи більше 500 гривень (скільки в гривні це і скліьки коштують наші некомфортні електрички? там 8 гривень до святошино = 1 день 16 гривень 160 + 160 = 20 днів = 320 у нас 20 днів їздити).

Місто Юзефов розташоване в лісі, але відмінність від наших міст разюча. Перше, що кидається в очі – відсутність багатоповерхових будинків. Є кілька у 4 поверхи для кількох родин, але в основному все – приватний сектор.

1

Бурмістр міста Станіслав Крушевський, з яким ми спілкувалися про адмінреформу, каже, що пропозиції будувати багатоповерхові будинки в Юзефові були і квартири б тут, звісно, продавалися, адже місто межує зі столицею, але є рада Юзефова, яка проголосувала проти багатоповерхової забудови в місті і вона працює в інтересах територіальної громади.

1

“Є рада, яка приймає рішення про те, яким має бути місто. Вони розглядають проекти, дискутують і приймають рішення, що має будуватись, а що ні. Вони хочуть бачити таке місто, в якому б хотіли жити. Бо радні (депутати – прим авт.) також живуть в цьому місті. Зараз ми маємо таке місто, куди хочуть приїздити і де хочуть жити люди. Щоб навколо були сосни, гарна природа, свіже повітря. Коли я починав працювати бурмістром, а це було 20 років тому, мешканців в Юзефові було 14 тисяч, а зараз нас понад 20 тисяч. Всі що приїздили і хотіли тут жити, залишилися. Завдяки цьому, маємо гарні прибутки – побудували, басейн, спортивну залу, нову гімназію. Як тільки я прийшов в місті не було ні води, ні каналізації. Але були програми Євросоюзу по збереженню навколишнього середовища – вони виділяють нам кошти”, – розповідає бурмістр.

Басейн комунальний і він дійсно вражає своїми розмірами та оснащенням. Для дітей, які мешкають в Юзефові, – басейн безкоштовний.

1

Для порівняння у Бучі, де місцеві депутати виділяють зелені зони під багатоповерхівки, соціальна інфраструктура не розвивається. Діти ходять до школи у три зміни. От і виникає питання до наповнення нашого бюджету. Чому Юзефів може розвиватися так, а ми у Пріирпінні не можемо?

У Польщі початкова школа знаходиться в окремій будівлі. Окремо розташована й гімназія, в якій навчаються з 6-го по 9-й клас.

До школи діти їздять навіть не переважно, а 100% на велосипедах. Навколо школи нема місця, де б не був припаркований велосипед.

1

Раніше, на початку століття тут було місто ремісників, яке населяли переважно євреї. До сьогодні в місті збереглися єврейські дерев’яні будиночки, які мають назву Швідер маєр. Вони охороняються законом. Будь-який ремонт в них має бути узгоджений з відділом архітектури.

1

Приємно дивують велодоріжки поруч з тротуаром по всьому місту.

1

 

Біля дитячих майданчиків для зручності батьків розташовані туалети, якщо таких нема, на майданчиках є напис, де знаходиться найближча вбиральня, якою можуть користуватися батьки з дітьми та крани з питною водою.

1

Навчені мерами-забудовниками Приірпіння, які твердять, що інакше як забудовуючись, місто розвиватися не може, журналісти поцікавилися у пана Станіслава за рахунок чого поповнюється бюджет міста, де немає багатоповерхівок.

“З чого ми маємо прибуток. Є три складових. По-перше, це податок мешканців гміни, які працюють незалежно де але платять подато від своїх прибутків туди, де проживають. Гміна з тих всіх податків мешканців має близько 40% тих податків. Це один з наших прибутків. Це залежить від того, де хто працює з гміни і скільки заробляє. У нас переважно мешкають заможні люди, які гарно заробляють. Ми маємо близько 32-33 мільйонів злотих прибудку від податків мешканців за рік. Це десь 30 % з спільно бюджету.

Другий складник поповнення бюджету – це податок від всіх будинків у місті, всі вони в 90% приватні.  Кілька процентів – це спільна власність. Також є власність комунальна – близько 400 помешкань, які ми виділяємо для бідних або багатодітних родин. Кожен мешканець від своєї ділянки та свого помешкання платить податок до гміни. Наприклад, у мене ділянка тисяча метрів, на ній маю два будинки, в одному живу я з дружиною, а в іншому донька. То не дуже великі кошти.

Будинки в Юзефові не дуже великі.

1

Третій складник є дотації, які ми отримуємо на утримання шкіл, там де в гмінах є початкові школи й гімназії – маємо на кожного учня певні дотації від держави. Натомість садочки – повністю на утримання гміни.

Також гміна може заробляти з того, що продає землю або якусь власність. Якщо, наприклад, гміна має вільні земельні ділянки або якусь нерухомість вона може це продати на відкритих торгах, може купити кожен, хто хоче”, – ділиться бюджетоутворенням бурмістр.

До слова, бурмістр спокійно назвав свою домашню адресу і розповів як пройти до його будинку, щоб побачити як він живе.

1

Бюджет міста є повністю прозорим і звіти про використання бюджетних коштів можна побачити не лише на сайті ради, а й на стенді поряд з приміщенням ради.

До слова, паркани скрізь невисокі та прозорі, це також одне з рішень ради.

1

Журналісти з України поцікавилися в бурмістра про адміністративну реформу, наскільки вона покращила життя простих людей.

“У нас ця реформа була досить вдала і ми її оцінюємо позитивно. Визначником успіху цієї реформи було те, що її зробили швидко і своєчасно. Одразу після відходу від комуністичного режиму – у 1989 році. У нас цю реформу робив один чоловік пан Вальцерович, якого до цього часу деякі згадують з негативом, але здецентралізовано було досить добре. Він був економістом, який за один день перевів країну з економіки соціалістичної на економіку ринкову. Це все відбулося одного дня. Але треба дивитися що це дало, тому що ми спостерігаємо за тим, що відбувається в Україні – у нас була велика й суттєва відмінність від вас – у нас не здавалася власність державна на розкрадання олігархам. Попросту, у нас не були розкрадені гроші публічні так як це було і є у вас“, – розповідає бурмістр.

“Багато підприємств у Польщі залишилися в державній власності, але деякі підприємства були виставлені на продаж. Проте ціна була не занижена, а ринкова. Були певні фабрики, в яких підприємці бачили свій інтерес, а були такі, яких ніхто не хотів купувати. Тому продавали за ринковою ціною”, – додає пан Станіслав.

Цікавило питання, як же вдалося при всьому цьому зберегти ліс довкола міста від забудови.

“У нас чітко поділена територія – на місце під забудову й на ліс, де не можна будувати. Потім, де можна і що можна будувати, визначає план забудови міста. Цей план приймає й затверджує рада гміни. Він у нас є від початку. Раду обирають кожні 4 роки, також вибирають бурмістра. В такому місті як Юзефів – 15 депутатів (радних) і окремо обирають бурмістра. Такі вибори відбулися у нас рік тому.”

Для порівняння у селищі Коцюбинське, яке має десь 15 тисяч населення до цього було удвічі більше депутатів, аніж у місті Юзефів. Бургомістр пояснює, як його обрали 5-й раз:

“Ну, очевидно. Стартувало нас восьмеро, але до другого туру дійшло нас двоє. Але якщо б в першому турі один з кандидатів набрав більше ніж 50%, то тоді він би переміг одразу. Але таких не було в нас, тому до другого туру пройшли двоє, що набрали найбільше голосів.”

Українське законодавство теж змінилося і тепер вибирати мера мають теж у два тури, але лише у містах, де населення понад 90 тисяч. Громада у Таких населених пунктах як Буча, Ірпінь, які вдвічі більші, ніж Юзефів, виходить, такого вибору взагалі позбавлена. Тут міським головою може стати навіть той, хто набере 10 чи 15 % голосів, аби тільки результат виявився першим. Тому в Україні явище техкандидатів продовжує бути актуальним.

Бурмістру Юзефова журналісти з України вирішили розповісти для порівняння про одне з міст під Києвом – Бучу. Зокрема, про сімейний бізнес мера екс-регіонала Анатолія Федорука та його кума Володимира Карплюка, про виділення землі на підставних осіб.

Про те, що земля видається під ведення особистого селянського господарства в лісі, а на ній будують багатоповерхівки і потім заднім числом змінюють цільове призначення.

Почувши історію про наших приірпінських мерів бурмістр  був щиро здивований.

“Як то безкоштовно земля? Не може бути безкоштовно. Якщо хтось хоче дозвіл на забудову, то поперше, у нас кожен шматок землі має власника. І її треба купити на відкритому аукціоні. Власником може бути держава, гміна, або приватна особа. Якщо ця земля напочатку була державна, а хотіла на ній будувати фірма мера, то в нашому випадку було б так – всі дозволи на будівництво видає повіт (до якого входить гміна), по-перше, у нас створене таке право, яке є самоконтрольоване. Я не маю жодного впливу на старосту, але він не може видати жодного дозволу, який суперечить плану забудови міста.

Є така книга, де описані всі земельні ділянки – там написано, хто є власник і що там згідно плану може бути збудовано. Якщо я маю витяг з плану, що там можна будувати і маю проект, що я там хочу будувати – немає проблем. Якщо це все є і забудовник або власник землі хоче будувати те, що передбачено планом, повіт дає дозвіл. Це була фірма гміни? Мера? Але то вже незаконно.. У нас якщо ти є бурмістром, ти не маєш права мати жодної приватної фірми”, – говорить пан Станіслав.

За нашим законодавством мер теж не може бути власником таких фірм, от у Приірпінні, як повідомляють ЗМІ, куми-мери-забудовники оформили все на своїх дружин.

Не розуміючи, як можуть відбуватися в місті такі безчинства бурмістр засумнівався, що в Бучі є міська рада.

“Але чи у вас є рада міста? То не є проблема не дозволяти будувати їм, треба знати, що на тих ділянках бачила рада. Якщо рада ухвалила, що на певних територіях міста можна будувати будинкі високі, а тут лише малі. Далі лише якийсь відсоток ділянки мусить буди забудований, а решта мусить бути вільна. І це ухвалює рада.

Забудовник отримує дозвіл на будівництво, але той дозвіл має бути у відповідності до того, що є в рішенні ради, яка визначила, що там можна будувати. Але якби я почав будувати щось інше, ніж передбачає план, то просто б не отримав дозволу на будівництво”,- дивується бурмістр.

Журналісти пояснили, що в Україні існує практика отримання дозволів пост-фактум. Коли почали будувати ці будинки, місто не мало генерального плану забудови. Але депутати ради, яких практично всіх пов’язує спільний інтерес, не бентежить порушення закону.

“Як таке може бути? А чия то була земля, у чиїй власності? Ви подавали до прокуратури?” – Допитується бурмістр.

І тут ми розповіли, що подавали, судилися і так далі, але нічого не міняється і адмінреформу у нас втілюють ті ж люди, що розкрадали країну як раніше так і за режиму Януковича. І звернення активістів до прокуратури закінчувалося тим, що прокурори отримували або земельні ділянки, або квартири.

Бурмістру важко віриться у те, що розповідають українські журналісти.

“Пані розповідає про якусь наукову фантастику. Я не скажу, що ми в Польщі святі, але те, про що ви розповідаєте – ніби з іншого світу. Якби в нас відбулася одна така річ і хтось би звернувся до прокуратури, то мене б тут вже не було. Був би вже на безкоштовному харчуванні. У нас теж іноді пишуть про щось подібне, але не в таких маштабах. Ви повинні самі врегулювати певні речі від основи”, – радить бурмістр.

Велика недовіра в Україні до адмінреформи, зокрема, через те, що її втілюють ті ж люди, що за режиму Януковича були при владі та дерибанили майно громади – землю, озера, комунальні підприємства. І якщо цим же людям спустити ще й децентарлізований бюджет, то з’являється непереборне бажання об’єднати побільше населених пунктів, щоб мати доступ до більшої кількості податків громадян, а також до землі під забудову, яка досі роздається безкоштовно потрібним людям.

І от постає питання: що ж потрібно зробити в Україні, щоб адміністративна реформа була така ж вдала як і в Польщі?

“Перше, що треба зробити – це навести порядок. Не вдавати, а справді зробити. Перш за все треба змінити закон, треба найняти людей, які б могли написати закон і його виконати. Треба все робити швидко. Але у вас ситуація дуже складна. У нас у поляків теж в якийсь спосіб сидить та попередня система. Як завжди говорили – як украду в держави, то можна, а якщо в сусіда вкраду – то злодій. Лише коли однаково будуть поважати власність публічну та свою – тоді буде шанс.

Я людина, яка трохи жила в тій системі, але в нас ніколи не було так як у вас – нас ніколи не заярмлювали так як вас. У Польщі землі 80% були завжди приватні, у нас була невелика кількість колгоспів. У нас весь час більшою чи меншою мірою існувало приватне виробництво, приватні ремесла, приватні фірми. Я з 15 років працював у родинній приватній фірмі, виробляв дитячі іграшки, які експортував в інші країни. І під час комуністичного режиму в Польщі ніхто не забирав у нас наші приватні фірми, землю і так далі. Нас нікому не вдалося націоналізувати”, – говорить бурмістр.

Рада така у Польщі, так як і в Україні, працює на громадських засадах, але депутати отримують кошти за те, що приходять на засідання сесії чи комісії. За кожен візит їм платять з бюджету міста по 200 злотих.

Депутатів можуть висувати різні вуличні комітети, громадські організації.

Поки в Польщі люди насолоджуються довкіллям і розвивають міста, в Україні поблизу столиці ситуація зараз, як у фільмі “Вбити дракона”.

Основна маса людей продовжують вклонятися тим, хто має владу, вони й досі, після Революції Гідності, бояться сказати бодай слово проти незаконних дій місцевих екс-регіоналів.

А громадські активісти є такими собі Ланселотами, які хочуть врятувати тих, хто часто навіть не розуміє, що ошуканий.

Звісно, не в усіх містах Польщі так гарно, як в Юзефові. Є гміни бідніші, є багатші. Але скрізь діє закон і його дотримуються.

Навіть в сусідньому місті Отводську – яке далі від Варшави на 5 км, мешканці жаліються, що все там зупинилося в розвитку ніби у 50-х роках. Але їхні 50-ті роки, очевидно, кращі за нашу сучасність.

Усе залежить від людей, наскільки вони вимогливі та від господаря міста.

Про те, чому в одному місті Польщі реформа спрацювала, а в іншому із неї нічого не вийшло, буде окремий матеріал. А для себе робимо висновки, що запроваджувати реформу з представниками попередньої влади – нереально.

Не забувайте, що в Польщі всіх “попередників” не на одну каденцію відсторонили від влади. І адмінреформа в Польщі відбулася одразу після відходу від комуністичного режиму.

 

БезымянныйАвторка: Олена Жежера, для УП 

 

 

 

 

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539