Правосуддя по-ірпінськи: суддя Пархоменко стала на бік Федорука

0

Судова справа по приєднанню Ворзеля до Бучанської об’єднаної громади в Ірпінському суді закінчилася провалом правосуддя.

20 вересня суддя Ірпінського суду Оксана Пархоменко винесла рішення, яким не задовольнила вимоги позивачів стосовно оскарження приєднання Ворзеля до Бучанської об’єднаної громади.

Але справа не завершилася як така, бо справедливого рішення в Ірпінському суді ми не отримали. Тому громада Ворзеля, як і свого часу Коцюбинське, подає скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду. 

Не дивлячись на наші ґрунтовні пояснення, чому об’єднання Ворзеля з Бучею незаконне, Пархоменко стала на бік Бучанської ради.

Звісно, таке рішення суду дещо засмутило і розлютило, адже у нас була чітка аргументація та докази різноманітних порушень, котрі допустила Ворзельська рада в цьому процесі “добровільного об’єднання”. Та, не зважаючи на відсутність логічних доводів сторони відповідача на обґрунтування і підтвердження законності своїх дій, суддя Пархоменко стала на бік міського голови Бучі Анатолія Федорука. Я так кажу, бо по іншому, ніж як впливом саме головного організатора цього рейдерського захоплення Ворзеля, не можу пояснити таке рішення суду.

Писати щось про саме обґрунтування рішення суддею навіть не доводиться. Хоч його повний текст і складав 22 сторінки, чесно кажучи, прочитавши аргументи судді, у мене склалося враження, що вона ніби взагалі “проходила повз”. Половину обставин, фактів і ключових аргументів вона взагалі не згадала, ще третину маніпулятивно перекрутила, а решта висновків були сумнівні.

І що цікаво, основним виправданням і опорою такого рішення став висновок Київської облдержадміністрації (КОДА) про законність і Конституційність проектів рішень щодо об’єднання. Але КОДА, по-перше, є фактично зацікавленою стороною в процесах децентралізації.

По-друге, очолював її тоді досить одіозний Максим Мельничук, з батьком якого, Дмитром Мельничуком, колишнім ректором Національного аграрного університету, бучанський голова Федорук у 2004 році перевели до земель тоді ще селища Буча 266,6 га земель університету, та які потім були пущені під ніж, зокрема і для комуніста Ігоря Калєтніка.

По-третє, саме суд мав би вивчати матеріали і докази, давати їм правову оцінку і робити висновки щодо їх законності і правомірності, а не просто послатися на суперечливий висновок КОДА. Власне, для такого всестороннього вивчення, дослідження та оцінки до суду і звертаються. Втім, це, мабуть, не про Ірпінський міський суд і, зокрема, суддю Оксану Пархоменко.

В якості важкої артилерії на захист добровільно-примусового об’єднання громад в справу вступив юрист Бучанської ради Тарас Шаправський. До того Ворзельська рада не була готова захищатися, постійно змінювала представників, котрі то з матеріалами справи довго знайомилися, то необхідні документи зібрати ніяк не могли, то у відповідях на питання губилися.

На останньому засіданні до захисту інтересів Ворзельської ради, не плутати з інтересами мешканців Ворзеля, долучилася і секретарка Ворзельської селищної ради – Людмила Риженко. Саме вона була юристкою ради за минулої каденції та брала безпосередню активну участь в організації цих об’єднавчих процесів.

Найактивніше на захист об’єднання виступав юрист Бучанської ради, ворзельські представники тільки підспівували йому. Власне, аргументи з його заперечень і лягли в основу рішення суду.

Якщо оцінювати ці заперечення, то, безумовно, над ними хтось непогано попрацював. Думаю, що готував їх Шаправський не сам, якщо взагалі готував, а непросто отримав від найнятих юристів. Але їхні заперечення не могли виправдати той суцільний ряд порушень процесу об’єднання громад, який був у нашому випадку.

Вцілому то було не обґрунтування чи аргументоване доказування правомірності дій відповідача, а скоріше спроба якось виправдатися, якось “випетляти” з того глухого кута, в котрий загнала себе Ворзельська рада та її ляльковод в цьому процесі.

Це взагалі було не доказування своєї правоти, а спроба заперечити і очорнити наші позиції. Тому у своїх виступах Шаправський опускався до таких аргументів, як дорікання малочисельністю позивачів (зауважу, що судовий збір за кожного становить 551 грн, а це під силу не кожному ворзелянину), фактом мого балотування на місцевих виборах торік та нібито незрозумілістю і недоведеністю порушення конкретних прав позивачів. Хоча, як передбачає ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства : “В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.” Нам же намагалися нав’язати необхідність доказування очевидних речей.

Хіба не зрозуміло, що якщо жителів селища без їхнього дозволу і узгодження починають заганяти в об’єднану громаду, до того ж щоразу змінюючи суб’єктів об’єднання, – то це хіба не порушення законів і їхніх прав?

Хіба нормально, що рішення з бійками проштовхують мало не на секретній сесії, як це було з першим рішенням про об’єднання 04 вересня 2015, котре приймали на позачерговій сесії о 8:00 ранку, під наглядом заїжджих тітушок?

1

Чи може нормально, що під крики “ганьба” і знову в супереч думки і прохань громади відкласти розгляд даного питання і приймати такі рішення після детального вивчення та обговорення, його все одно продавлюють? Виступи тоді були емоційні, палкі, аргументовані. Але заангажовані депутати під наглядом бучанського десанту все одно прийняли необхідне рішення вже з новим складом депутатів 29 січня 2016.

Чи може нормально, що для прийняття третього рішення 23 червня 2016 року для “охорони громадського порядку” було залучено цілий автобус спецпризначенців МВС? Це взагалі нонсенс для тихого Ворзеля!

IMG_20160623_085826

Хіба рішення можуть бути правомірними, якщо процедурна сторона даного процесу “добровільного об’єднання” порушена вздовж і впоперек? Якщо порушені мало не всі принципи та порядок об’єднання територіальних громад, котрі передбачені відповідним Законом.

Тому вся ця історія не має нічого спільного з цивілізованим процесом добровільного об’єднання громад. Звісно, реформа децентралізації – це щось нове для України. Ніхто толком не знає і не вміє організувати ці процеси. Але це аж ніяк не означає, що добровільне об’єднання громад має перетворюватися в штучну і насильну колективізацію. Бо не можна просто так взяти і все перекроїти, навіть нічого толком не пояснивши і не узгодивши з мешканцями. У випадку Ворзеля – тим більше. Адже Ворзель не якесь глухе село. Це Буча з Ірпенем скоріше були ще селами, коли Ворзель уже мав славу відомого курорту.  

Хтось скаже, що маємо виходити з того що є і закривати очі на певні процесуальні порушення. Але у випадку Ворзеля, окрім суцільного порушення процесуальних моментів, порушили головне – права та інтереси мешканців, знехтували думкою громади.

Як сказав громадський діяч Ігор Грибенко на одному з цих скандальних засідань ворзельським депутатам і голові: “Ми не отара і нас в стійло заганяти не треба, а ви не наші вівчарі”.

Ускладнюється ситуація тим, що Ворзель ніяким чином не захищений від знищення нашого основного рекреаційного ресурсу – хвойно-листяних лісових масивів. Враховуючи і спостерігаючи як безжалісно і швидко вирізають та забудовують ліси та рекреаційні зони в Бучі та Ірпені, розумієш, що така вбивча загроза нависла і над Ворзелем. А враховуючи, хто очолює місцеву владу і хто збирається підім’яти Ворзель під себе – сумнівів у цьому майже не залишається.

Та й сумніватися довго не доводилося: у Ворзелі вже збираються затвердити детальний план території (ДПТ), який передбачає будівництво 3000 м2 житла у вигляді 4-х багатоквартирних будинків. Ну і як же без порушень законів, адже у Ворзеля немає затвердженого Генерального Плану. Проте, це вже окрема тема.

Наразі ж ми продовжуємо боротьбу проти всього цього федоруківського свавілля, боротьбу за свою гідність та гідність тих ворзельців, котрим не вистачає сміливості чи бажання визнати, що всіх нас намагаються тримати за бидло і продовжують грабувати.

Нагадаю, що громада сусіднього селище Коцюбинського також оскаржувала рішення про силове приєднання Коцюбинського до Ірпеня. Ірпінський суд, більше – та сама суддя Пархоменко, аналогічно пийняв рішення не на їхню користь. Але громада виграла в Апеляційному суді й зараз їх ніхто не в праві приєднати будь-куди без їхньої згоди.

 

1Юрій Демчук, мешканець Ворзеля

 

 

Залишити відповідь

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539