Самотню бабусю нарешті забрали родичі

— 26 Жовтня 2016 0

Хочу поставити щасливу крапку у одній нелегкій та непростій історії життя. У селищі Коцюбинське по вул.Шевченко у закинутій лазні жила бабуся. Звати її Ганна Єремейчик.

Вона має дуже багато родичів, але так склалось життя, що попри наявність рідні, їй не стало де жити.

Восени вона перебралась у напівзруйновану колишню амбулаторію, що розташована по вул.Коцюбинського. Тут немає належних умов для життя. Наближається зима…

Звісно, у неї мало постати питання обігріву у цьому приміщенні. І, як з’ясувалося, вже постало.

Сусіди дуже переживали, щоб не сталась біда. Вогнище залили водою.

Тривогу почали бити родичі бабусі і місцеві депутати Андрій Скіпальській, Олена Сокотюк. Ще на початку вересня депутати надіслали лист до Управління праці та соціального захисту населення з проханням допомогти влаштувати бабусю до геріатричного пансіонату. Поки йшла довга відповідь від соціальної служби, депутати за допомогою Галини Скіпальської шукали геріартричні пансіонати самостійно.

Зрозуміло, що, за законом, діти повинні опікуватись непрацездатними батьками. Але у цій історії дуже багато “але”. Бабуся відмовлялась будь-куди їхати, їй, на її погляд, було добре там, де вона мешкає. До неї приїжджав, навіть, священик, щоб переконати у протилежному.

Бабуся до всіх ставилася дуже гостинно, привітно, але мала свою позицію. Переговірний процес був важким, шукали дітей бабусі, запрошували на розмову родичів. Ми усі разом шукали вихід.

До цього процесу підключився начальник місцевої поліції у Коцюбинському Сергій Постоловський. Ми щиро вдячні за його людяність та професіоналізм у вирішенні цього конкретного питання. Саме завдяки йому справа почала рухатись далі. Коли відповідь від Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської служби надійшла аж 19 жовтня. Нам запропонували вирішувати питання своїми силами.

На той час, коли відповіді від соцслужби не було, ми дійсно розраховували на свої сили. І знайшли вихід із ситуації. 25 жовтня приїхав син бабусі з дружиною, з яким бабуся за життєвими обставинами, не бачилась майже усе своє життя…

Родичі бабусю забрали до себе на Чернігівщину. Дуже дякую Катерині Резніченко, родичці бабусі, яка підтримувала з нами зв’язок.

Це був дуже душевний момент від якого на очах стояли сльози. Завдяки турботливій громаді бабуся житиме далі з ріднею у теплі та сімейному затишку. Ми ж будемо звертатися до соцслужб, аби вони контролювали, як там живе бабуся.

Авторка: Тамара Лисак, мешканка селища Коцюбинське