Як в’язень концтабору Інтеграл оселився в Ірпені

0

Перекладач Дмитро Паламарчук боровся за незалежну Україну в лавах ОУН — УПА. У 1944 році Паламарчук отримав 10 років ув’язнення. 1948 його перевели в концтабір в Інту. В таборі він перебував до 1954. 

У таборі Паламарчук познайомився з поетом і перекладачем Григорієм Кочуром. Там Паламарчук взявся за переклади з французької та англійської. Одна з відомих його робіт – це переклади сонетів Шекспіра.

Повернувшись в Україну, Паламарчук, завдяки допомозі Максима Рильського, оселився в Ірпені, неподалік від Кочура і продовжував перекладацьку справу.

Ірпінь – місто творчих людей. Це встановилося вже давно, але не настільки, щоб батько, при виборі міста для життя, обрав його. В нього були інші мотиватори.

Після відбуття терміну в таборах Інталагу, він, як і тисячі інших “бандерівців” не мав права поселитися в Україні, а жив у засланні. Його товариш і наставник Григорій Кочур теж був там. Якось в поїздці в Україну Кочур заїхав до свого давнього товариша Максима Рильського і показав йому свої нові роботи. А також привіз Рильському показати перші переклади Шекспірового сонетарію Дмитра Паламарчука. Рильський подивився на працю батька, а він, безперечно, “був у темі” шекспіріади й спитав:

– І що той чоловік зараз робить?

– Шафи та ліжка. Столярує в Інті, – відповів Кочур.

– Нічого займатися дурницями, хай приїздить і працює, – серйозно запропонував Рильський.

– Так він “по рогах” несе, бандерівець, – нзауважив Кочур.

– А коли зможе приїхати? – поцікавився Рильський.

– Певно, вже ніколи…

І тоді Рильський як депутат Верховної Ради Радянського Союзу подав запит на них обох, щоб дозволили повернутися в Україну. А після задоволення запиту ще й звернувся до начальника міліції Київщини, щоб їм дозволили тут осісти. І це також було задовольнено. Так Рильський сприяв поверненню до України її синів, людей творчих і патріотичних.

Я, хоча й був ще малим, добре пам’ятаю той переїзд. Батько зафрахтував товарний вагон, в нього завантажили всю столярку для майбутньої хати на волі і ми поїхали. Батько, мама, я і маленька, щойно народжена сестричка Оксана. Їхали довго, товарняк по кілька днів стояв на вузлових станціях, а тато робив пропелери на паличці, які я виставляв під набігаючий потік повітря при русі вперед.

Вертатися нам не було куди: до війни тато виїхав із села і навчався. В рідне село повороту для нього не було (про це окрема розповідь). Тож поїхав до тещі, в Богуслав. Там ми прожили з півроку, я познайомився із своїм братом Юрком, якого після народження на зоні баба Лєна умудрилася вивезти із Заполяр’я.

І тільки потім, добре розвідавши все, тато вирішив осісти в Ірпені, поближче до свого благодійника Рильського. Та й Кочури тут обрали місце для поселення, а це вже легше – знайомі й друзі в чужому, по суті, світі ніколи не бувають зайвими. Тато купив пів-хати і ми поселилися в 1960-му році на вулиці Східній, 39. У 2000-му році, за ініціативою групи депутатів-опозиціонерів Ірпінської ради вул. Східну було переіменовано на вул. Дмитра Паламарчука.

Так він отримав можливість закінчити воістину титанічну працю – перекласти Українською мовою весь корпус сонетів Шекспіра. Вперше слов’янською і ВСІ.

Автор: Володимир Паламарчук, мешканець Ірпеня

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539