Похід Біличанським лісом: які таємниці відкрились дітям на Любці?

0

Впродовж останніх 4 років ми водимо дітей в похід Біличанським лісом. Іноді, якщо є охочі, походи проводимо кілька разів на рік. Це унікальна пам’ятка природи, яка змінюється щомісяця. У 2019 році це вже другий похід. Першу групу дітей водили у квітні цього року. У травні зібралося близько 50 охочих пройтися лісом. 32 дітей і 17 дорослих.

Для того, щоб заохотити дітей іти в похід, мешканка селища Олександра Куцан всім, хто вирішив подолати дистанцію,  накрутила солодку вату. Ми дуже переживали, що не зможемо виконати обіцянку, бо з ночі селище було без світла і без води. Але за 15 хвилин до початку походу світло таки дали і ми слова дотримали.

Нашу річку Любка назвали на честь дуже рідкісної рослини  – української орхідеї Любка. Її здавна вважали приворотною рослиною і варили з нею любовне зілля. Ця рослина червонокнижна і тому її зривати заборонено. Для того, щоб привернути увагу до того, що українська орхідея зникає, держава видала дві пам’ятні монети  номіналом 2 і 10 гривень.

Ми вирішили зібрати кошти для того, щоб у нас була можливість дітям показувати, що держава дбає про збереження червонокнижної рослини Любки.

Якщо хтось хоче долучитися до цієї красивої історії – Картка Приватбанк 5168742349662738 Олександра Куцан

Після дамби на Любці річка розширюється, її підживлюють струмки.

Діти нюхають воду і відчувають, що вона має своєрідний запах. Їм пояснюють, що тут підземні води виходять на поверхню землі.

Кілька тижнів тому тут була попередня група школярів. І тут так зелено ще не було. Біля Любки трава завжди буяє.

Одне з найбільш казкових міць – це болото на Любці. Тут по повалених деревах можна дуже близько підійти до води.

Діти казали, що на Любці все, як у казковому лісі.

У похід з школярами вирушив і домашній улюбленень Наталі. Вона для нього в рюкзак запасла сухого корму. Він мав свою пайку.

Болото на Любці – це особливе місце. Воно по-різному красиве в різні пори року. Ось так з висоти пташиного лету воно виглядає восени.

Зимою, коли випадає сніг і температура повітря не нижче -10 градусів, все довкола біле, але вода на болоті, як і літом, зелена.

За цим болотом Любка через дорогу сама проклала собі шлях далі. Там, де іноді проїздять машини, плавають пуголовки. Діти їх спостерігали із неабиякою цікавістю.

Через стежки, якими блукають олені та лосі в Біличанському лісі, школярі добралися до пам’ятника хутору Любка, де жили партизани. Дітям пояснили, що під час війни їхня місія була захищати колії, щоб наші військові могли провезти потрібний вантаж. Хутір був знищений військами нацистської Німеччини. У травні тут цвіте бузок.

За хутором Любка, є ще одна заплава річки. Тут дуже голосно кумкають жаби.

Дуже вузькою стежкою через зарості чистотілу діти один за одним йдуть до хижі лісника.

Всі зупиняються, щоб побачити незайману природу.

Хлопці помічають, що тут нещодавно попрацювали зубами бобри. Вони поробили тут багато хаток і тому місце дуже болотисте.

Завдяки тому, що йшли вздовж водойми і в затінку, було неспекотно.

Ліс віддзеркалюється в заплаві.

Тут вода проривається знову через земляний вал далі.

Вперше за 4 роки вдалося застати вдома Зою, яка мешкає в хатині лісника. Вона дітям розказує, що практично щодня ходить в магазин саме через таку відстань, вирощує тут фрукти й овочі, збирає лісові ягоди. Розказує, як завезла сюди бобрів, які поробили собі хатки і зробили болотистою місцевісць.

На підході до колій, діти побачили, як лісники вирощують молодняк. Якщо ще кілька років тому він був нижчий, ніж діти, то цьогоріч він вже трошки височів над ними. Ми робимо таке фото щопоходу, щоб потім розказати, як довго росте ліс, щоб стати таким високим.

Дітям розповіли, як небезпечно залишати вогонь на землі, який може перетворитися в низову або верховинну пожежу. Лісники для цього риють вали вздовж кварталів лісництва, щоб принаймні зупинити пожежу. Чи рукотворний ліс, чи самосій видно по рядках. Якщо вони всі ростуть в ряд – то це садили люди. Якщо врізнобій – це росте підлісок.

Ліс за коліями береже вже інший лісник. Тут батько Дмитра, який живе на Доківській, дивується колодязю- журавлю.

“Вже в селі в мене струхлявів. Колись був, але тепер навіть не покажеш, який він, а тут зберігся”, – каже він.

Дітей вчать, що в лісі замість вулиць, треба орієнтуватися по лісних кварталах. І показують стовпи, по яких лісники чітко знають куди йти.

Катя і Ярослава швидко зрозуміли, як треба орієнтуватися. І показують, куди треба йти, аби побачити ДОТ.

Діти показують, які бувають молоді шишки.

Доходимо до довгоочікуваного ДОТу – довготривалої оборонної точки. Тут на перехресті регулярні війська відбивали напади війська нацистської Німеччини. Діти завжди люблять ДОТ і приходять до нього під час відпочинку неодноразово.

ДОТ – після болота одна з улюблених фотозон, особливо для хлопців.

Таїса з чоловіком не змогли прийти вчасно на місце збору, але вирішили приєднатися згодом. Вони за орієнтирами змогли нас відшукати на ДОТі.

Наталія, як виявилося, чудово малює. Діти вишикувалися в чергу, щоб їм хною зробили малюнки. Таку традицію в поході запровадила коцюбинчанка Ірина Латиш.

Дітям дають настільні ігри. Вони мають максимально відпочивати, щоб набратися сили для другої частини походу. Найменшим даємо доміно з малюнками. Так найменші вчаться рахувати і грати в доміно.

Іван гуртує всіх для гри в “Добло”.

Ольга, яка працює в одній із столичних шкіл медсестрою, допомагає дітям опанувати гру в “Сардини”. Як і “Добло” вона тренує візуальну пам’ять дітей.

Поки діти грають в настільні ігри, дорослі готують їжу і обговорюють особливості введення президентського правління на прикладі Одещини.

Тим часом діти вже поїли шашлик і шукають, де б підсмажити маршмеллоу.

А дівчата вже зробили, хто по одному, хто по два малюнки хною.

Вздовж маршруту ми традиційно робимо зупинки, щоб зачекати тих, кому треба більше часу, і щоб діти відпочили. Є кілька місць вдовж маршруту, де лежать повалені дерева.

На дорозі діти роздивилися, що хтось з плазунів поміняв уже шкіру.

Під вечір в лісі суттєво посилюється запах конвалій і останні кілометри долаються значно легше.

Вздовж шляху учасники походу помічають знак “Київ.Кадастр”. Це додаткове свідчення того, що навіть в радянські часи Біличанський ліс був територією Києва. Бюджет столиці свідчить, що кошти на утримання комунального підприємтсва “Святошинське лісопаркового господарства” виділялися, а в бюджеті Коцюбинського, чия рада протиправно дала в приватну власність ділянки лісу депутатам, їхнім родичам та наближеним особам, грошей на утримання лісу немає.

Біля повороту до протипожежної вежі лісників Олександра Куцан показує дерево, в яке влучила блискавка під час грози. Воно вигоріло до тла.

На вежі за допомогою трьох дорослих чоловіків діти здійснюють підйом. Молодші символічно долають перший поверх вежі, а підліткам вдалося подолати три. Деякі дорослі лізуть на верх вежі. З третього поверху з’являється відчуття, що вежа трохи хитається через вітер.

Поки діти в порядку черги піднімаються на вежу, ті, хто отримав порядковий номер черги, тренують свою спритність і долають перепони на повалених деревах.

Були ті, хто відпочивав, перед останнім ривком.

Таїса долає останні кілометри без взуття. У неї натерті ноги. В поході дуже важливо мати таке взуття, яке вже перевірене часом. Але незламність і бажання пройти без скорочень весь маршрут вражають.

Більше того, ці двоє учансиків походу увімкнули колонку і під музику, пританцьовуючи, долали останні кілометри.

З піснею йшов і Даніїл Єрмаченко, який став учасником пісенного конкурсу “Яскраві діти”. Він наспівував пісню Скрябіна “Мам” і зібрав букет для своєї мами, яка також була з нами в поході.

Щороку ми прагнемо збільшити кількість тих, хто ходить у похід разом з нами. Нам важливо виховати покоління, яке знатиме відповіді на питання: навіщо ми бережемо Біличанський ліс і що це не просто ліс, це наш скарб, який може мати далеко не кожна громада. Ліс – це легені Київшини і столиці. Він захищає нас від наслідків чорнобильської катастрофи. Ліс захищає нас, а хто ж захистить ліс?

Автока: Олена Сокотюк, голова депутатської групи “Приватний сектор”

Напишіть відгук

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на "Громаду Приірпіння" не пізніше 2 речення.

Редакція може не поділяти думок чи висловлювань автора блогу чи коментатора.
Контакти редакції: Ірина Федорів, Олена Жежера pigmaliones@gmail.com, +38 050 2000 539