Громада Приірпіння

Авторка: Мирослава Свистович

У суботу ввечері, 22  лютого, мені залефонувала Тетятяна Лєдньова (очільниці громадської організації “Лада”) і запропонувала підійти до міської ради, де нібито намічалася позачергова сесія.

Біля міської ради я побачила молодих людей  які за своїм  виглядом  дійсно нагадували тітушок. І справа не в  спортивному одязі та в тому, що на декому з них були маски, а в тому, що в очах цих людей було мало думок і здорового глузду.

З одного боку вони були “накручені” і агресивні, з іншого – було видно, що ця агресія – це агресія стада, кожен окремо з них це був, або звичайне перелякане  хлопчисько-невіглас, або мужик від народу, якому треба все трощить, бо всі “задрали” і тому, що зараз, нібито, скрізь так робиться.

По настроях останніх, я зрозуміла, що це не “тітушки”, а місцеві “революціонери” під керівництвом депутата міської ради тренера з теквандо депутата Ірпінської ради Андрія Страховського.

За три місяці на майдані, я, чесне слово,  ні разу не зустрічала там людей подібних на цих.

Люди на Майдані – це люди із світлими  очима і ясним розумом, які свідомо ставлять під ризик своє життя заради майбутнього України. Джерело їхньої світлості в тому, що справа, яку вони роблять лежить далі за розміри їхнього власного життя. Вона направлена в майбутнє.

Люди ж які прийшли до виконкому агресивно накидалася на всіх, хто на їхню думку міг буди депутатом і кричали, про холодні батареї та поломані ліфти. Як з’ясувалося, вони прийшли зняти з посади Володимира Скаржинського і призначити керувати містом свого лідера тренера  з теквандо Андрія Страховського .

Перед цим вони були заряджені порцією адреналіну, знявши голову з пам’ятника Леніна.

Міського голови не було. Вів сесію  секретар ради Ігор Вишняков. Він запропонував порядок денний із одного питання: про забезпечення порядку у місті.

Та присутніх такий порядок денний зовсім не влаштовув. Вони зажадали зняття з посади міського голови Скаржинського та його заступників, розпустити виконком та призначити керувати містом замість міського голови Андрія Сраховського.

Від депутатів міської ради їхні питання проштовхував депутат від УДАРу Олександр Маркушин, а підтримував, нібито, від обласної організації УДАРу – Костянтин Бідовий.

Все це на перший погляд, могло виглядати, як повна революційна стихія. Та насправді, це було лише шоу попередньо сплановане Ігорем Вишняковим – “регіоналом” та новообраним секретарем ради, який разом з сином януковича відкривав не так довно свій садок.

Відомо, що за день до цього Андрій Страховський разом із своїми “бойовиками” призначив “стрілку” секретареві Вишнякову в дворі ЗОШ №12 біля приміщення “Спорт для всіх”.

Достеменно мені не відомо про конкретні домовленості, але мова нібито ішла про те, що “ми” із Страховським контролюємо місто і хочемо, щоб це статус-кво було “узаконено” якимось чином. У домовленостях також брали участь місцеві афганці.

Про те, що це були якісь домовленості,  стало зрозумілим під час того гармидеру, який там розпочався. Але було зрозуміло, що Вишняков, як людина розумна, просто кажучи, сучасним жаргоном – “розвів” хлопців.

Наголошую: вони вимагали зняти з посади мера, його заступників,  розпустити  виконком, та призначити керувати містом Страховського .

Для Страховського придумали посаду голови координаційної ради створеного рішенням міської ради громадського об’єднання, яке має контролювати роботу виконавчого комітету. Це просто смішно тому, що Ірпінська міська рада не має права створювати громадські організації, а новостворене об’єднання має право контролювати роботу виконкому рівно на стільки ж, як будь- яка громадська організація міста.

Я вирішила трохи поламати плани Вишнякова, тому попросила слова і пояснила хлопцям, що якщо вони хочуть, щоб Страховський керував місто – їм потрібно зняти з посади не тільки Скаржинського, а й Вишнякова з посади секретаря Ірпінської Ради, та вибрати Страховського тоді згідно Закону.

Тоді він, Страховський, буде виконувати обов’язки міського голови, хоча я вважаю, що це має бути представник від опозиційної партії тому,  що це буде правильно за логікою революції.

Схоже, що з-поміж накручених спортсменів, знайшлося кілька хлопців, які зрозуміли, що їх розводять. Вони почали вимагати поставити питання про зняття з посади і секретаря ради. Та Вишнякову це не було потрібно, тому це питання просто ігнорувалося без будь-яких аргументів.

Щоб вгамувати пристрасті Страховський вирішив продемонструвати своїм прихильникам, що він тепер контролює процес тож  закликав депутатів зібратися в понеділок , щоб сформувати новий виконком (який має бути сформований з представників новоствореного об’єднання) і зажадав від них обіцянки, що вони прийдуть у понеділок.

Всі депутати підняли руки в знак того, що вони зроблять так, як сказав Страховський.

Зрозуміло, що з рідними депутатами з ПР Вишняков давно домовимося, адже це прекрасно вписується в їзні інтереси: регіонал Вишняков керує містом, а “гопніки” Страховського, думають, що це роблять вони…

То ж ніякого спротиву з їхнього боку не було. Вони лише хотіли швидше зняти Скаржинського та піти додому. Але проблема була  якраз в “опозиційних” депутатах. Фракція “Батьківщина” в особі депутата Олега Сотнікова (який є одним з найбільших прогульників засідань ради – прим. ред.) запропонувала в одному питанні прийняти рішення про розпуск ради та зняття міського голови, хоча ніяким законом таке взагалі не передбачено).

За аргументами Сотнікова, нібито тільки так можна добитися повного перезавантаження ради. Тому, коли їхнє питання не внесли до порядку денного, фракція Батьківщини покинула зал, таким чином нестало кворуму.  То ж присутнім довелося затриматися до пізна, поки повернулися “опозиційні” депутати від Батьківщини”.

Міського голову позбавили повноважень. За це проголосувало 25 депутатів. Один голос був проти.

Здавалося, все – головне питання вирішила. Та ту вийшов член Громадської ради Олександр Редич і попросив, щоб нам озвучили список членів створеного рішенням міської ради об’єднання, яке буде контролювати виконком. На що Вишняков сказав якомусь хлопцеві:

“Озвуч,  першого-мене можеш не читати, зачитай всіх інших”.

Очевидно Вишняков не сподівався що у галасі хтось зверне увагу на ці слова.

Та хлопчина не зрозумів, тож першим у списку контролерів опинився Сам Вишняков , також там опинилася помічниця депутата Дмитра Вайцеха, який до цього часу тихенько відсиджувався, нібито він тут ні до чого, Ірина Суслова (чесно не пам’ятаю, чи ввійшов сам Войцех).

Потім пішли не знайомі для нас прізвища, власники яких відмовилися виходити на сцену, щоб їх побачили. Після цього, ніби,  питання були вичерпані, потрібно було закривати сесію, почав грати гімн, та раптом ми почули крик “виключіть музику!” і хтось вимкнув звук.

У центрі уваги опинився голова афганців (чесно не пригадую як його прізвище) і почав говорити, що вони не так домовлялися, що це не той список, що повинен бути другий список. Мабуть, кинули афганців.

Знову включили гімн, його іще кілька раз намагалися зупиняти, вимагаючи виконання домовленостей. Та ті, хто керував процесом,  не вважав за потрібне виконувати якісь там “домовленості”, то ж після того, коли ми нарешті доспівали гімн, всі почали розходитись додому. Це сталося близько 23 години.

Резюме.

Кілька слів від себе про тре, що відбувалося. Кожна революція ризикує бути маргіналізованою. Особливо в регіонах де на хвилі тимчасового хаосу, до влади, як завжди, намагаються прорватися, люди необтяжені особливими розумовими та моральними якостями.

Я знаю, що під час помаранчевої революції мама Андрія Страховського, хвалилася:

“Андрюша ездил на майдан, столько всего привез”…

Цього разу на майдані не було такого матеріального забезпечення, тому, що це дійсно було народна революція, не організована добре фінансованими штабами. Не було чим поживитися на майдані, та й небезпечно було туди їхати, тож Андрій Страховський, очевидно, вирішив таким чином поживитися на черговій революції.

Сумно буде, якщо такі люди прийдуть до влади. Це означатиме повну її маргіналізацію. Спаси нас Бог від таких керівників. Думаю здоровомислячим людям треба об’єднати свої зусилля, щоб після усіх жертв не було іще гірше ніж було.

Авторка: Мирослава Свистович, екс-очільниця міста Ірпінь