Громада Приірпіння

Авторка: Ірина Федорів

У Святошинському районі до Київради йде такий собі Володимир Жарков.

Мені буквально щойно надіслали його передвиборчу поліграфічну продукцію. На ній, до речі, немає даних про те, що вона зроблена коштом офіційного передвиборчого фонду.

Але у ситуації з Жарковим таке порушення — це дрібниці.

Хто ж такий Володимир Жарков?Це колишній депутат Коцюбинської ради, який у 2010 році прагнув стати головою селища.

Журналістам Жарков пояснює, навіщо знову йде до влади:

“Тому, що хочу навести лад у Святошинському районі, який мені близький”.

Зараз кандидат запевняє, що займається в районі благоустроєм і робить ремонт дороги.

Жарков вже має депутатський досвід роботи. 5 років він мав би працювати на благо громади сусіднього селища Коцюбинське.

Жарков переконаний, що його досвід депутатської роботи допоможе і в Київраді.

“Проблематика однакова. Це комунальна проблематика. Проблематика, в цілому, вся вона та сама. Просто треба робити життя кращим… Треба брати і робити!”

Що ж зробив Жарков у статусі депутата селищної ради сусіднього Коцюбинського, щоб громада столиці зрозуміла, чим він зможе їй прислужитись?

Жарков і наближені до нього люди отримали ділянки в Біличанському лісі.

Це інформація з офіційного сайту міністерства, яке видає санітарно-епідеміологічні висновки.

Саме депутати селищної ради, які отримали ділянки й роздали сотні ділянок на підставних, голосували за цей дерибан.

Друг і соратник Жаркова Андрій Старовойт став єдиним, хто наважився вирубати першу ділянку лісу і звести там свої хороми.

Цей же друг кандидата до Київради, Андрій Старовойт, якого в Київській області правоохоронці вважають представником дрібного криміналітету, переконує, що він — монах-шаолінь, а дерев на цій ділянці цій ділянці до будівництва не було.

Люди Старовойта, до речі, погрожували лісникові Олександрові Кулику пристрелити його, якщо той заважатиме ставити паркан та рубати дерева.

Але і це ще не все. У 2010 році Жарков, зачувши, що активісти виборюють ідею нацпарку, яка, на щастя, 1 травня 2014 року вже реалізована, одразу скликав в інформаційній агенції прес-конференцію і заявив:

“Я не бачу іншої можливості, як не зробити з цього заповідник. Не буде по-іншому лісу, а тому позиція змінилася… Повірте, їм наплевать на наше майбутнє, на наш ліс, який там був 1000 років, який зберігав Київ”.

Коли він говорив це, Жарков навіть не усвідомлював, що існує відмінність між запропонованим активістами статусом нацпарку та заповідником. У парк люди ще зайдуть, а як потрапити до заповідника?

Тоді навіть був медіа-скандал: журналіста Максима Савчука, який був “у темі” й знав, хто такий Жарков, не пропустили в УНІАН. Натомість на місцях преси сиділи “свої журналісти”, які вчасно підтакували.

Методи не дивували. Тоді передвиборчу кампанію Жаркова вів екс-медіа-консультант Сандея Аделаджі — Петро Щербина.

(Після публікації блогу Щербина зателефонував і відхрестився від передвиборчої співпраці з Жарковим у 2010 році. Екс-медіа-консультант Аделаджі запевнив, що програшну передвиборчу кампанію Жарков тоді вів самостійно.

Щербина наголосив, що у селищі в день зборів був в особистих справах. Тут варто зазначити, що до особистих справ входило, очевидно, перешкоджання нашій діяльності. Активісти у селищі Щербину бачили неодноразово. Зокрема, й під час голосування у 2010 році поблизу виборчих дільниць селища.)

З командою Жаркова воювали навіть адміни “Вікіпедії”, яким доводилось мало не щодня правити інформацію в енциклопедії про селище Коцюбинське, де команда Щербини раз по раз славила свого роботодавця Жаркова.

Фінансові вливання були колосальні. Жарков, либонь, дійсно вірив, що стане мером селища.

Спершу зробили свій сайт, далі 10-тисячним накладом почала виходити газета “Рідне Коцюбинське”.

Тут цинізм команди Жаркова перевершив сам себе. Він із соратниками, маючи ділянки в лісі, не лише переконував, що хоче зберегти ліс, але й передруковував серед іншого й мої колонки з “Української правди”.

Такий “захисник зелених зон” навіть організував якось збори громади. Коли ж активісти вимагали поставити в порядок денний питання збереження лісу — отримали відмову.

Тепер Жарков запевняє журналістів, що сам хотів винести питання збереження лісу на місцевий референдум:

“Слава Богу, Турчинов підписав цей указ і поставив крапку в цьому питанні. Там ліс. Ліс має залишитись лісом. Я хотів референдум робити з цього приводу… Далі прес-конференції не дійшло, тому що народ хотів земельні ділянки…”

Просто колосальна воля до перемоги і результату у справі зберження лісу… Мужній чоловік-борець…

У 2010-му навіть Жарков заради піару взяв участь у суботнику, як “борець за зелені зони”… Суботники для таких горе-політиків — це прекрасний шанс раз на 5 років помахати піарно граблями і поносити мішки зі сміттям.

Проте після виборів 2010-го року жодної активності не було. Виникає закономірне запитання: що людина, в якої не доходить діло далі прес-конференції, робила увесь цей час?

“Останнім часом в мене була переоцінка. Я займався науковою роботою. Громадською діяльністю я почав знову займатись і остаточно вирішив, що це моє, коли почався Майдан, коли побили студентів”, — пояснює кандидат у депутати Жарков.

“На наступний день я вже почав займатися громадською діяльністю, тому що в цьому бачу свою реалізацію, а без реалізації не можна досягти Царства Божого”, — додає Жарков.

У Києві про “плідну” роботу Жаркова нагадують хіба недобудовані “Дніпровські вежі”. У будівельній організації “УкраАзіаБуд” Володимир Жарков був головою правління.

І от тепер ця людина, яка, по суті, причетна до дерибану Біличанського лісу, який є частиною Святошинського району, парадоксально агітує за свою кандидатуру в тому ж таки Святошинському районі.

А про рідне Коцюбинське як ніхто з них не думав, так і не думає! Газета та сайт зникли одразу після програної кампанії, і от тепер Жарков — кандидат в депутати Київради…

І є ж фінансування на дорогу поліграфію, яку видають протизаконно!.. Люди вже бачили його агітаторіві з фартушками, й стопери, на яких спершу бачиш слово “МИР”, а, під’їхавши ближче, читаєш: “Жарков ВолодиМИР”.

Цей слоган простежується в усій його агітпродукції.

Чоловік у військовий час не гребує піаром навіть на тему війни й миру, в той час, як від нашої громади їдуть під Слов’янськ жінки, а не він — кремезний і дужий…

І везуть польову пошту від дітей та провізію нашим військовим…

У Святошинському районі, щоправда, на сусідньому окрузі до Київради балотується наш земляк Андрій Скіпальський.

Свого часу його не обрали в Коцюбинському, бо люди були засліплені жадобою до обіцяних в лісі ділянок…

Громада селища дуже втратила від того, що зробила неправильний вибір.

Скіпальський — це людина-результат. Людина, яка була як активіст в Київраді тоді, коли громада ставила абсолютно законну вимогу: допускати нас, громадян, на сесії Київради.

Скіпальський — це людина-лобіст. У хорошому сенсі цього слова. Він не лише зумів створити у Верховній Раді в період жорсткої конфронтації партій найбільше міжпартійне об’єднання “За збереження Біличанського лісу”.

Він не просто в 2010 році разом із нами казав виборцям, що буде нацпарк… Він робив для цього все можливе протягом 5 років. Тому це і його велика заслуга.

За таку активність Андрієві Скіпальському під час “Діалогу Януковича з країною” грозились переламати ноги.

Скіпальський став на захист також і річки Нивка Святошинського району.

І на відміну від таких, як Жарков, на суботниках я Скіпальского бачу щороку…

Щороку разом із ним та громадою ми збираємо по 4 причепи сортованого сміття.

Скіпальський став також одним з тих, хто пролобіював антитютюновий закон.

Під час Майдану разом з Ігорем Домбровським трусив голову КМДА Олександра Попова, щоб той забезпечив базові потреби “майданівців”.

Бував на Майданімало не щодня та приводив родину.

Він виступав зі сцени Майдану й гуртував людей.

Андрій Скіпальський займався перевезенням поранених за кордон. Зокрема, в Польщу переправили нашого земляка Володимира Завертанова, який привіз на Майдан перші шини.

Але парадокс у тому, що Скіпальський, як і більшість активістів, не має таких коштів на дорогу поліграфію, оплату роботи агітаторів чи стопери, які мають підвищити впізнаваність…

Наприклад, на окрузі з Жарковим за мандат бореться Едуард Курганський. Він — співзасновник “Спільнобачення”. Один із тих, хто захищав гостинний двір від забудови й кого пакували в автозак…

Де тоді був тоді кремезний і потужний Жарков?

Добре так “переосмислювати”, як каже Жарков, життя від виборчої кампанії до виборчої кампанії…

Громаді Києва треба бути дуже обережною… Тут, у столиці, ми не маємо права на помилку.

Скіпальський та інші наші активісти за природою належать до такого типу людей, яким не обов’язково мати мандат, щоб діяти.

Але з власного досвіду скажу — з мандатом цю титанічну роботу робити в рази легше.

Тому дуже прошу всіх у Святошинському районі поширити цю інформацію про кандидатів до Київради.

Авторка: Ірина Федорів