Громада Приірпіння

Всіх вітаю з Новим роком та прийдешнім Різдвом Христовим.

До свят хочеться громаді прозвітувати і розповісти наразі виключно про найприємніші дні року, що минув, та про найбільші відкриття 2016 року – членів нашої громади, які минулого року робили наше життя неймовірним і святковим.

Як би комусь не здавлося дивним, для мене 2016 рік став роком культури.

Це був рік, коли ми, живучи в одній громаді, нарешті знайшли одне одного, змогли відкрити таланти кожного і зробити так, щоб громада отримала одну з найпотрібніших властивостей для України в цей момент – згуртуватися під час кризових умов.

Владислав Журавель – для мене став одним із найбільших відкриттів року. Це чудова людина, без якої у нас би не було такого казкового Нового року та Різдва. Звісно, за відсутності коштів, ми просили і активітсів, і підприємців про те, щоб вони хоча б тимчасово надали нам гірлянди й іграшки, просили привезти ялинки й зробити для них каркаси. Це вимагало певних організаційних і часових ресурсів.

Але виключно Журавель з кілометр гірлянди зробив чудо. Допомагав йому водій УЖКГ “Біличі” Павло.

У 2015 році ми ще про його потенціал і здібності нічого не знали. Він приєднався до нас наприкінці весни 2016 року. З того часу я не пам’ятаю, щоб якесь свято було без Журавля.

Ірина Латиш – без її енергійності у нас би було значно менше прикрас на ялинках. Це вона ініціювала для громади вкотре майстер-клас і долучила дітей до того, щоб власними руками зробити іграшки на ялинках.

Я згадую 2015 рік, коли у нас не було ресурсів щоб прикрасити бодай одну ялинку, з якої просто поцупили іграшки, то я розумію, що за цей рік ми всі стали значно сильнішими й згуртованішими задля того, щоб наша громада могла мати хороше дозвілля. І раз іграшки досі на ялинці – значить у нас рік культури.

На цьому ж заході Тетяна Щербакова, яка у 2016 році заснувала центр адопції тварин у Коцюбинському, ініцювала розфарбування будинків для котиків.

Таня Щербакова для всього селища стала відкриттям 2016 року. Саме завдяки їй безпритульні котики й собачки знаходять нових господарів. Ці ж гуманні ідеї розділяє й підтримує ще одна активістка – Олена Вовченко.

Ці ж троє – Латиш, Щербакова, Вовченко активно долучалися до організації всіх інших заходів у селищі. Без них свято неможливе.

У мене в кабінеті проти Нового року в неробочий час діти робили на фронт передачу. Це ініцатива Людмили Демченко.

Діти розфарбовували ліхталі.

На початку року ми проводили до нового року показ мультфільмів Міжнародного фестивалю”Муля”. Організовувала показ активістка Олександра Куцан.

Якщо для минулого року ми проводили “Мулю”, то на ці новорічні свята нам допомогла Ярина Сонячна та DJ-Карлсон – її чоловік.

Вперше за багато-багато років у нас в Будинку культури цієї осені відбулася театральна вистава. Як виявилося, в нашій громаді живе талановитий режисер – Олександр Жуковін.

Глядацька зала була переповнена. Тут хочу подякувати всім активістам, які допомагали поширювати квитки. Без сумніву вистава стала однією з найбільших культурних подій, які нам вдалося організувати у 2016 році. Ми сподіваємося, що і Жуковін, і його команда будуть не раз ще радувати нас на сцені в Коцюбнському.

Ми намагаємося долучати максимально коцбинців до театрального мистецтва. Іноді нам вдається майже неймовірне. Завдяки тому, що у нас дружні стосунки з телеканалом СТБ до Дня захисника Вітчизни та на інші свята нам надають квитки зокрема і для дітей АТОвців. Шоу, яке творять працівникик телеканалу на ВДНГ – це шоу світового рівня. Приємно, що родини АТОвців залишаються з позитивними емоціями після перегляду дійства.

 У вересні Коцюбинське відсвяткувало 116 років.

Для того, щоб гідно організувати захід за мінімальної наявності коштів, у селищній раді не один день засідали активісти-волонтери і стратегували.

Тома Лисак та Люда Мирончук – це для мене теж одне з найбільших відкриттів 2016 року. З весни вони збирали селищем старі світлини. Друкували їх, шукали фоторамки. Як результат відбулася перша фотовиставка “Історія Коцюбинського”.

Старожили шукали себе на світлинах і плакали, бо були дуже зворушені. Без історії неможлива ані держава, ані громада.

Стенд ми спершу орнедували знову-таки за кошти волонетрів. До Дня селища нам допоміг зробити власний стенд Володимир Маслюк. Ця людина теж по праву є одним з найкращих мешканців нашого селища – душа нашої громади. Має золоті руки.

Те ж саме можна сказати і про Людмилу Буток. Навіть якби у неї не було надпотужних економічних компетенцій, то лише б тим, щоб вона вміє вдало організувати дозвілля найменших коцюбинців – вже її неймовріна заслуга.

Люда Мирончук на додачу запросила оркестр, який грав для коцюбинців просто неба в лісі. Це були неймовірні відчуття. Там, де захисники лісу, кілька років тому не давали нищити дерева, де помпезно всі агітували за екс-регіонала Петра Мельника, можна було стати й послухати живу музику.

Світ змінюється завдяки таким прекрасним людям як Людмила Мирончук та Тома Лисак.

Сестри Катриченки надали нам виставку “25 сестер незалежності”. Тут кожен міг побачити ляльки-мотанки, кожна з яких мала орнамент притаманний тій чи іншій області України. ула тут і особлива лялька, яку сестри Катриченки зробили захисникам Біличанського лісу.

Тут розписувалися навіть молодята. Думаю, що це хороші спогади.

На свято вперше за всю історію селища до нас завітав правнук легендарного українського письменника – Михайла Коцюбинського. Ніна Чеснокова на цьому офто дарує йому свою картину.

Залу для виставки у селищній раді оздобила й прикрашала Людмила Демченко, без якої не обходиться організація жодного заходу в селищі. До слова, свекруха Демченко свого часу стала автором книжки “Історія Коцюбинського”.

Ми святкували своїми силами і День Конституції.

Наше селище багате на таланти. Чого лише вартує голос моєї колишньої учениці Маргарити Рубан.

Маргарита долучилася і до святкування під час Івана Купала. Масові заходи завжди відбувалися за підтримки родини Чижевських.

Попри дощ ніхто не розходився.

Євген Фаростовський був дивовижним водяним, який з’явився на човні посеред озера з русалкою й висадився на берег.

Так само до сутінків святкували День захисту дітей.

Всі такі заходи, як правило, проходять за допомогою волонтерів і з низкою майтер-класів та творчих активностей для дітей.

Навесні коцюбинці завдяки ініціативі Демченко святкували Масляну. До нас приїхали з сусідніх громад Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Ворзеля. Ми всі дружно варили плов, борщ і робили млинці.

Діти з аквагримом котів чекали масляних млинців.

Одним із організаторів цього заходу також була Наталія Пилипенко та Леся Петрик-Єльникова.

Родина Куцанів організовує не перший рік “Belichi Cup”. Це змагання всеукраїнського рівня.

Для розуміння Дмитрові на той момент було лише 16. Так що росте для громади серйозна підмога. Його робота вже кристалізує чемпіонів.

У лісі, де проходили змагання, ми традиційно організовували спільно з лісниками толоки. Сміття вивозимо причепами.

Тішить те. що завдяки Олені Сокотюк в приватному секторі провели толоку і в будинку колишньої медустанови.

Тут самовільно оселилася старша жінка, якій Андрій Скілпальський, Олена Сокотюк, Тома Лисак допомогли знайти її родину. З настанням холодів вона влаштувала вогнище в будинку.

Так громада, яку нам вдалося згуртувати, без бюджету і ресурсів завдяки ідеї й вірі реалізовує десятки проектів й виконує роль соцслужби. Ми за рік подорослішали і стали більш відповідальними. Я заздалегідь перепрошую, що згадала поіменно долеко не всіх. Бо насправді всіх активістів-волонтерів у нас уже давно за добру сотню.

Взагалі хочу, щоб кожен мешканець Коцюбинського усвідомив, що найціннішим ресурсом для держави є не бюджет, не багатство надр, а громади й люди, які їх населяють, та земля, на якій члени громади запроваджують свій соціально-культурний устрій й стимулюють розвиток.

Громади у США досить розвинені, бо саме тут волонтерська роль кожного доволі суттєва. Саме тому Євгеній Вєліканов, який також для мене став відкриттям 2016 року, організував он-лайн анкету для волонетрів Коцюбинського, аби кожен міг доєднатися до того, щоб будувати життя нашої громади. Кожен може її заповнити на головній сторінці сайту “Громада Приірпіння”.

Я дуже рада, що коцюбинці вже не просто усвідомлюють, що таке сила громади, а й відчувають цю ідентичність.

Мені би хотілося, щоб у цьому році таких активних людей, ідейних громадян поруч з нами ставало все більше.

Я ознайомилася з колонкою нашої коцюбинчанки Юлії Меньшої про її унікальний досвід в Німеччині, де місцева влада проводить зустірчі з новими членами територіальної громади.

Думаю, що нам слід проводити такі зустрічі для неофітів у нашому селищі. Люди, які купують тут житло й вирішують стати нашими членами територіальної громади, це, як правило, освічені люди, які заробили кошти й вирішили купити житло самі, не чекати від держави, щоб вона щось дала. Це люди з компетенціями і їхній потенціал обов’язково треба використати на користь громаді. У свою чергу селище вже має що запропонувати їм з свого боку, для того, щоб життя в громаді було цікавим і насиченим.

Ми обов’язково будемо також добиватися того, щоб заклади освіти в селищі були підконтрольні нашій раді й громаді, щоб ми могли впливати на якість освтніх послуг та розвиток позашкілля.

Всім мирного Нового року та сімейного Різдва.

Авторка: Ольга Матюшина, голова смт Коцюбинське