Громада Приірпіння

Новообраних депутатів Коцюбинської селищної ради ввели в повноваження. Тепер повноваження в нашому селищі мають депутати 8 скликання. Зауважу, що 8 скликання діє у Верховній Раді та у Київраді. Тут, як відомо, вибори відбуваються дещо частіше, ніж в інших радах по всій Україні.

Вибори – це можливість перезавантажити систему. Такі процеси відбуваються тоді, коли, наприклад, парламент не працює ефективно. Вибори – це не страшно. Це дуже корисно і у післяреволюційний час вони ще будуть достроковими ще не в одній раді і не виключено, що й в парламенті.

Сесія КСР 19 серпня, яку скликало ТВК, тривала менше 10 хвилин. Але для громади є над чим замислитися і є що проаналізувати.

Перше і найголовніше – сесійні засідання відбуваються зараз так само у великій залі Будинку культури. Я знаю, що селище вже до цього звикло. Але для мене як для людини, яка 5 років бачила, як сесії проходять у маленькій сесійній залі ради, куди не ходять люди, бо не знають про сесії, проведення сесій на загал – це перемога громади над системою.

Раніше, тарплялися випадки, коли люди вже почали приходити. Їх хвилювало питання знищення Біличанського лісу. Депутатська більшість проголосувала за те, щоб не дати коцюбинцям, які записалися на виступ до того, як почалася сесія, слова. От такі були часи.

Більше того, сесію могли оголосити закритою. Тоді на ній розглядали протести прокурора, які Садвоський публічно дозволяв собі називати барахлом.  Було діло, що приходив працівник ГПУ і сесію оголошуваали закритою, а самого працівника виганяли. І де зараз на політичній мапі Садовський?

Так уявіть, що менш ніж за рік у нас все змінилося. І ця зміна, маю надію, для Коцюбинського вже незворотна.

Навіть Главацька псевдосесії скликає в Будинку культури. Щоправда, остання була в якійсь маленькій залі й про неї взагалі навіть депутати не знали. Але гласність псевдосесій не стосується. Для того, щоб сповістити правоохоронців достатньо, щоб про них знала хоча б одна совіслива людина.

Не так зараз важливо, хто приходить на сесії і в якій кількості – прихильники Нових облич чи активісти. Важливо те, що до жовтня 2015 року, поки новообрана селищна голова Матюшина не почала своїми розпорядженнями робити сесії публічними, це було майже нереально. Навіть коли громада просила перенести сесії в будинок культури, їй відмовляли і дуже швидко, не спитавши думки людей, голосували за те, щоб приєднати селище до Ірпеня. Було таке, що засідали в кабінеті Садовського. Це взагалі дуже “велика” кімната. Там і вирішили дати зятю Садовського ділянку в оренду, а потім був протокол на корупцію і рішення суду.

Тепер, хто б які погляди не мав, може прийти і дивитися на роботу депутатів. Якість суспільства потребує більшої роботи і це доволі тривалий процес.

Єдине, що відверто напружує мене, як людину, яка є членом територіальної громади, що нашим майном розпоряджаємося не ми і маємо колінкувати і щоразу про культурні заходи нашої громади (в т.ч. форуми про створення ОСББ) просити Ірпінь. Це питання, як і питання підпорядкування садків та шкіл селища треба вирішувати раз і назавжди. Майно наше, а ми ним не управляємо. Нонсенс.

Тепер для того, щоб зрозуміти еволюційність процесу, подивимося на те, як проходила 1 сесія. Якщо восени 2015 року депутати Нових облич влаштували цирк, відверто відмовилися присягати громаді і під крики Юлії Главацької: “Не вставайте”, коли їх називали, для того, щоб продемонструвати своє безпідставне невизнання Ольги Матюшиної як законно обраної селищної голови, то втрата рейтингів на виборах (було 17 мандатів стало 11) і 9 місяців виховної роботи з боку громади зробили таки своє.

Депутатів голова ТВК Людмила Демченко називала прізвища у порядку нумерації округів. Так склалося, що перші округи у нас – це приватний сектор, який більшість мандатів довірив команді Ольги Матюшиної. Розпочали з Олени Сокотюк, яка подала чудовий приклад того, як треба депутату на урочистій сесії реагувати на своє зачитане прізвище – підвелася так, щоб її бачили люди.

Так от, якщо 9 місяців тому до Нових облич не дійшло, що вони виказали зневагу свою не Матюшиній, а громаді, то тепер їм вже розвиднілося. І вони теж доєдналися до цивілізованої урочистої церемонії – підводилися і поверталися до людей. Еволюціонують.

Щоправда, здивувалася я різкому контрасту за інтенсивністю аплодисментів Сергію Данішу та Юлії Главацькій. За Главацьку було відверто образливо, бо найбільше плескали прихильники облич Сергію Данішу. Це навіть для прихильників команди Нових облич кричуща несправедливість, бо Сергій Даніш на суди не ходив, на сесії приїздив кілька разів (у селищі не мешкає). Його амбіції і плани Нових облич зрозумілі: той, кому не стало голосів громади на голову, хто пройшов до ради, набравши менше 70 голосів виборців, мітить у секретарі. Але ж Главацька вислужувалася перед партією, пішла на такі дії, за якими тепер не одна справа заведена, і такий дисонанс у підтримці. Вона стільки пережила, а бурхливі аплодисменти дісталися Данішу.

Але тут нема чому дивуватися. Згадала, як мені члени ТВК розповіли, що приходив колишній депутат від Нових облич Тимчук (був депутатом по округу, де вирішив балотуватися Даніш). Хотів забрати своє посвідчення кандидата. Так йому пояснили в ТВК, що партія тут бачить кандидатом Даніша. З етичної точки зору це просто некрасиво. Уявіть, людина навіть під час виборчого процесу не знала, що партія його просто викинула. Це принизливо. За Главацьку аж образливо десь стало.

Ну, зрештою, кожен сам обирає своє місце і в житті і в політиці. Хтось – просто персонал, який обслуговує партію, а є одиниці, які можуть дозволити собі незалежну політику в інтересах громади. Просто внутрішню етику в колективах і партіях ніхто не скасовував. Вчора вони на п’єдестал ставили Главацьку, сьогодні Даніша, завтра того, кого скаже партія. Партійна диктатура – це одне з найганебніших явищ, яке треба знищувати.

Після того, як голова ТВК зачитала 26 прізвищ, вона оголосила текст присяги, який передала у залу депутатам для того, щоб кожен охочий підписав.

Як на мене дуже розумне рішення. Нагадаю, що Нові обличчя присягу минулого разу відмовилися складати по команді Главацької. А потім строчили листи в ЦВК, поліцію, що вони не стали депутатами. Коли їм в КВУ роз’яснили, що це не так, то НО про питання присяги забули дружно.

Так от тепер депутати підписували текст присяги. Може не всі, але підписували. Тобто ми не даремно детально аналізували їхні дії публічно. Є результат. Вихолощуємо з голів депутатів хибне уявлення про те, що вони можуть робити, а що не можуть.

Хоча з боку фан-зони Нових облич були якісь вигуки у стилі: ви не депутат (зверталися до Демченко), чого читаєте текст присяги. Звісно, працювати ще і працювати над масовим розумінням того, що всі процеси є публічними і що передають на підпис депутатам має за своєю природою бути озвучене. Це не означає, що голова ТВК стає депутатом, бо зачитала текст присяги. Це означаэ, що ми знаємо, що депутати підписують. Але еволюція – процес повільний.

Так от після того, як Демченко надала депутатам текст присяги, вона передала слово селищній голові Ользі Матюшиній. Голова привітала всіх з тим, що у нас новий склад ради. Наголосила (між іншим, як і восени 2015, коли зривали урочисту сесію), що сподівається на конструктивну роботу. повідомила депутатам, що найближчим часом відбудеться бюджетна сесія, бо питань, зрозуміло, невирішених накопичилося чимало, і поки їх не розглянуть до політичних питань ніхто навіть не береться.

Це дуже мудро з огляду на те, що 8 квітня Матюшина чудово розуміла, що Нові обличчя хочуть зробити переворот і вимагала, щоб перше відголосували саме бюджетні питання. Після перевороту, як ми переконалися, бюджетні питання, як і звіт начальника УЖКГ “Біличі” вже мало кого з депутатів Нових облич хвилював. Тому теза Матюшиної про те, що перше треба вирішити питання селища, а потім уже говорити про політичні аспекти діяльності ради – це здорове зерно того, що рада має працювати в конструктивному руслі. Я сподіваюся, як і мешканці селища, більшість яких вірила, згідно з соцопитуванням, що вибори потрібні для оздоровлення ситуації в селищі, що депутати (більшість) еволюціонувала до того, щоб розуміти, що третьою (!!!) проблемою, яка хвилювала людей – це саме ситуація з дестабілізацією роботи ради, яку, нагадаю, дехто ще восени розпочав під гаслом: “Мы ей работать не дадим”.

Слова Матюшиної про те, що спершу розглядатимуть бюджетні питання, викликали якісь поодинокі вигуки незадоволення з боку НО. Демченко ж наголосила на тому, що сподівається, що у свято Преображення Господнього наше селище і люди в ньому преобразяться.

Матюшина сказала своє слово, попросила, щоб поставили гімн і заспівала його разом з громадою.

І навіть під час гімну я думала про те, що все, що ми робили роками, ми робили не дарма. Пригадалась сесія за часів екс-регіонала Вадима Садовського, коли з кандачка, як завжди, хотіли вирішити питання по приватизації колишнього дитсадка (2 частина, яку депутат в рясі Микола Ільницький таки орендував, але не приватизував). В ті часи на сесії громада не приходила, хоча ми клеїли оголошення, анонсували сесії. Мало хто був. Загалом, стандартно було поряд в мене як в депутата 2 постійних плеча в останні роки каденції – Ігор Домбровський та Ольга Матюшина.

Так от ми зірвали 2 чергу приватизації дитсадка. Приїхав правий сектор на чолі з Черепахою. Про це тоді писала у своїй колонці активістка Ольга Матюшина.

Хлопці тільки вернулися з Пісків. Перший день. Вони не з нашої громади. Приїхали на підмогу. Це був перший випадок, коли наприкінці сесії грав гімн і слова лунали у співі гучно, бо співав не лише кілька активістів, а голоси наших, які приїхали з-під Пісків. І то був той раз, коли я не могла співати через ком в горлі. Я не могла зрозуміти, як так може бути, щоб громада, якій треба садок, не прийшла на сесію, а вони в перший день з-під обстрілів приїхали. Це неправильно. Вони не можуть тримати і той перший фронт і наш тильний другий.

Тоді стало цілком зрозуміло, що згуртування громади і залучення її до процесу місцевого самоврядування – завдання № 1. Якщо це вдасться, то нам не треба буде боротися роками з наслідками поганого врядування, а можна буде одразу налагодити якісну роботу ради в інтересах громади.

Під час цієї  1 сесії 19 серпня, коли вводили в повноваження раду 8 скликання, лунав гімн, я розуміла, що співають вже наші, місцеві. І хай якийсь депутат Ірпінської ради (не буду казати хто), замість того, щоб співати слова пожовував, як мені здалося жуйку (водиться за ним така звичка постійно, навіть коли з людьми говорить), гімн співали вже коцюбинці, а значить, за 2 роки ми ростемо. Хай не так швидко, як хотілося б, але зміни будуть незворотними. Це основна задача громадського сектору, яку мають взяти на озброєння політики нової генерації.

У 2010 році у нас був 1 мандат на 30 депутатів. За 6 років ми маємо селищного голову і 10 з 26 депутатів. Раду оновили на 40 % за 9 місяців. Це дуже хороші, насправді, показники.

Нові обличчя виходили з Будинку культури трошки розчаровані тим, що така коротка сесія. Невикористані плакати (може, часу не стало), виносили депутати НО. Журналістка незареєстрованого ЗМІ Ірпінь ТБ дивувалася, де порядок денний і чого така коротка сесія. Позвикали, що в Приірпінні мало не після введення в повноваження нових депутатів і голови починають вирішувати питання, які не значилися в порядку денному і проектів рішень яких громада не бачила. Часи, коли порушували закон і права громад добігають кінця.

Ми говорили про еволюцію на експорт. Експорт буде не лише в Приірпіння.

Над розвитком громад ми починаємо працювати і в інших областях України. Головний шлях до перемоги – створення незалежних ЗМІ громад, які будуть контролювати місцеву владу. Регіональні ЗМІ, як правило заангажовані, бо існують за кошти місцевих політиків, а мешканці місцевих громад не можуть розібратися в тому, що відбувається без належної підготовки. Це не легкий шлях. Ганді описував 4 його етапи: спершу Вас не помічають, далі над вами сміються, потім вас бояться і лише потім ви перемагаєте. Так от у нас громада заходить вже на 4 етап. Шевченко цей шлях описав двома словами: “Борітеся – поборете.”

Авторка: Ірина Федорів, журналістка та мешканка селища Коцюбинське